Айдер Муджабаєв, замгендиректора телеканалу ATR, блогер

Наш зовнішній ворог – Росія. А головний внутрішній ворог – «совок». Все більше «совка» спливає в країні, займаючи суспільний простір. Витісняючи з нього тверезість оцінок, розум. Занадто багато публічних людей вважають, що підтримувати державність, правильні кроки влади, президента і безперервно лизати йому ж*пу – це одне і те саме. А це зовсім не одне і те саме. Доля лідера, якого облизує свита, незавидна. Це найпідліша послуга йому. Ці ж люди потім першими його кинуть і топтатимуть. Підтримувати за справу і лаяти за справу – це цивілізація, це норма. А підтримувати у всьому – девіація, веде в нікуди. Ніяково повторювати прописні істини. Соромно спостерігати телячий захват з приводу будь-якої дії влади і прокльони на адресу тих, хто дозволяє собі критикувати, висловлювати захоплену точку зору.

Звичайно, серед критиків є і ті, хто працює на зовнішнього ворога. Але більшість – це люди, які щиро переживають за Україну. І ось дивна річ. Чомусь перших просувають на каналах, які контролюються людьми з влади. А на других вішають ярлик «зрадник». Оруеллівська перевернута реальність, яка поступово перетворюється на норму. Я розумію, що можна вважати, наприклад, Лізу Богуцьку занадто різкою в оцінках. Але вважати, що Рабинович корисний Українській державі, а вона – його ворог, це за гранню. Вважати, що поранений в АТО журналіст Костянтин Лохвицький – невихований і небезпечний для суспільства, а безлика людина з тупим, але захопленим плакатом про президента – патріот України… Чи не занадто дешевий це патріотизм? Яку користь облизування влади принесе країні? Ми хочемо стати Заходом, де будь-яка найжорсткіша критика влади в ЗМІ є нормою, або чимось іншим? Хіба цим іншим ми вже не були?

Джерело: Айдер Муджабаев

БЕЗ КОМЕНТАРІВ