Айдер Муждабаєв, заступник гендиректора кримськотатарського телеканалу ATR

Найсумніше у всьому цьому – наша журналістика. Руїни сенсу, торжество форми над змістом. Інфантилізм як професія. Не запобіжник, а чортзна-що. Вбудовування в будь-яку хе*ню, 1% аналізу і 99% балаканини.

Із такою журналістикою нічого чекати від суспільства. Якщо журналісти – малі діти, то чому суспільство має бути дорослішим? Я майже не бачу нічого про війну, про Крим. Дуже мало про російське втручання в наше медіаполе. Ні, брешу, на цю тему немає ні-чо-го.

Росіяни «мають» дане аморфне щось, навіть не докладаючи великих зусиль. Це просто свято для них. Інформаційна поразка майже повна: імпотенція, капітуляція, за винятком буквально одиниць, яких я знаю особисто. 2-3 осудних пера в країні, над якою нависає смертельний ворог. Та й тих мейнстрімні маси записали в маргінали. Про війну – некруто, нецікаво. Мейнстрім – ігнорування загрози, яка третьорядна хе*ня. Ржуть, хайпують, дуже смішно.

Я думаю – почнися велика війна з росіянами, що будуть говорити ці діти? Що-небудь придумають, очевидно, викрутяться. Діти вони такі, у них винні всі, крім них. А для мене вина очевидна. Крім політиків, чиновників, злодіїв etc, це ті, хто мовить, пише. Несамовиті інфантильні думки на мільйони породжують мільйони несамовитих, які не відрізняють бомбу від плюшевого ведмедика. На журналістах лежить вина за розслаблений стан суспільства. Можна перекладати на кого завгодно, але інших більш винних немає. Тому що тут вже точно ВСЕ САМІ.

Джерело: Айдер Муждабаєв