Андрій Герус, колишній член НКРЕКП

Ціна на газ – чи злочинні та кабальні газові контракти 2009 року?

У політичній площині (особливо напередодні виборів) багато дискусій чи були зрадою газові контракти Тимошенко від 2009 року. Давайте розбиратися.

Фактично у тих угодах було 3 ключові дискусійні параметри: умова «бери або плати», ставка за транзит газу та ціна газу.

  1. Умова «бери або плати» («take or pay») була і подекуди залишається поширеною умовою на газових ринках для довгострокових контрактів. Логіка заключається у тому, що галузь капіталоємка та інерційна, тому є необхідність довгострокового планування. Видобувати газ та будувати труби треба стільки, на скільки буде попит. Практично всі європейські компанії у 2009р у контрактах із Газпромом мали умову «бери або плати». А вже потім у 2010-2012 масово ішли у арбітраж відміняти цю умову через зміну ринкових умов.
  2. Ставка транзиту. Тут складніше визначити, якою ж є справедлива ставка, тим більше станом на 2009 рік. Але попри вимоги Нафтогазу Стокгольмський арбітраж не став змінювати цю ставку транзиту. Нафтогаз сьогодні гордиться доходами від транзиту і це часто є предметом PR-активності. Зрештою, найкращий спосіб довести, що ці ставки занижені, це підписати новий транзитний контракт із вищими ставками. Але цього немає. Кидайте у мене помідорами, але на мою думку, краще зберегти транзит за існуючими ставками, аніж взагалі його втратити (ціна питання 3 млрд дол. у рік).
  3. Ціна газу – і це найбільш дискусійне питання. Багато акцентів на те, що був підписаний контракт із ціною 450 дол. за 1 тис. м куб. Насправді фактичної ціни 450 не було, це просто один із елементів формули, від якої далі ішов розрахунок (вниз). Важливо, яка ж була фінальна ціна. І яка вона була у порівнянні із іншими країнами. За моєю інформацією, така контрактна ціна для України була нижча, аніж аналогічна контрактна для Польщі та Прибалтійських країн. А також нижча, аніж для Молдови. Дійсно, дещо незвично, що у контракті елемент «базова ціна» був прописаний конкретною цифрою (у Молдови була формула), але у контракті був пункт 4.4, про перегляд цін при зміні ринкових умов (у контракті Молдови такого пункту не було).

Після підписання тих контрактів у січні 2009 року середньозважена ціна за 2009 рік, коли прем’єром була ЮВТ, складала за різними даними 229-234 дол. за тис. кубів. Це було нижче, аніж у Молдови, де ціна 2009 року була 247 доларів. У Молдови також довгостроковий контракт із Газпромом.

Тоді у 2009 році ціна мінялася поквартально, тому Газпром у своїй публічній площині використовував ціну 1-го кварталу (360 дол.) і казав, що Україна купує дорого. А ЮВТ та Нафтогаз в Україні говорили про середньозважену ціну за рік – 230 дол. – та казали, що ми купуємо недорого. Цікавий момент, що Юрій Вітренко у інтерв’ю Сергію Лещенку на УП у 2014 році казав, що «не бачить прямої корупції у газових договорах 2009 року». А Андрій Коболєв на допитах у 2011 році не давав покази, що цей контракт «злочинний», а навпаки. Сьогодні позиція обох фактично протилежна.

Також підкреслю, що контракти 2009 року були довгострокові, тому їх некоректно напряму порівнювати із спотовими цінами газових хабів. Зазвичай, контрактна ціна дає зниження із певним запізнання (лагом) до спотової на хабі.

Але зрештою цікавою є ситуація, коли перестали купувати газ по цьому «злочинному контракту». Якщо у 2009 році в України ціна була нижча, аніж у Молдові, то вже, наприклад, у квітні 2018 року, наша закупівельна ціна газу була на 49% вищою від ціни Молдови. При чому у Молодові немає якоїсь спеціальної політичної ціни, там європейська формула (я не порівнюю із Вірменією та Білоруссю, для яких на 2019 рік ціни 165 дол. та 129 дол.)

І сухої комерційної точки зору дивно, коли по «злочинному контракту» купували газ дешевше, аніж Молдова, а без «злочинного кабального контракту» купуємо на 30%-50% дорожче, аніж Молдова. І за це ж платить вся економіка, тому і росте лише 2,5%-3% (при чому купуємо той же газпромівський газ, тільки у Європі).

Ні в якому разі не сприймайте це, як агітацію. Я відношусь до цих газових контрактів Тимошенко, десь як до Мінських угод Порошенка. В складних умовах робили, що могли і не думаю, що спеціально робили зраду.

Але тема майже ідеальна для політичних спекуляцій. Купуємо газ у Газпрому дешевше – ми молодці, ми купуємо газ дешево (в принципі Нафтогаз так і хотів купити рік тому). Купуємо газ дорого – ми молодці, купуємо газ у Європі, і вже 735 днів без Газпрому. З іншої сторони, купуєш дешево у Газпрому – продав незалежність. Купуєш дорого – корупція та «злочинні кабальні контракти».

До речі, поки Нафтогаз сидить на трубі, його така газова ситуація влаштовує. Бо газ куплений у Європі – це газ протранзитований у Європу Газпромом, а хто заробляє на транзиті? Правильно, Нафтогаз. Тому заради правильних економічних стимулів у Європі і придумали Третій Енергетичний Пакет та анбандлінг, щоб торговець газу шукав дешевший газ, а не сидів на трубі. Але нашим монополіям вибірково цікавий європейський досвід – лише у частині високих європейських цін. Ну що ж ура – у нас вони на 40% вищі, аніж у сусідній Молдові.

Коротше, відділяємо політичні спекуляції від фактів та мислимо критично).

Джерело: Андрій Герус