Народний депутат Верховної Ради 8-го скликання Андрій Іллєнко

Мій дід Герасим Савелійович Іллєнко мав інвалідність і працював висококваліфікованим інженером на військовому заводі. Мав трьох малолітніх синів, один з яких потім помер в евакуації в Сибіру від виснаження. Але попри подвійну бронь пішов добровольцем на фронт і завершив війну в Німеччині.

Дід Герасим помер, коли мені було 5 років, тому я не встиг запитати в нього особисто, які були його думки про Другу світову, українське питання в ній та його мотивації та політичні погляди в той час.

Діда я майже не знав, але добре знаю, що без нього і його виховання не було би мого батька і моїх дядьків, не було би нашої родини Іллєнків загалом. Саме він дав усім поштовх і саме він виховав усіх українцями.

Коли я був дуже малим, батьки взяли мене із собою в поїздку до Канади. Якраз впала залізна завіса, і батько повіз туди показувати свої щойно зняті з полиці фільми. Там наша родина познайомилася з родиною Мацівих, українців, які жили в Канаді.

Після повернення з Канади дружба продовжилась, і пан Богдан та пані Олена Маціви ще багато разів приїздили в Україну і неодмінно приходили до нас в гості.

Це одні з найтепліших спогадів мого дитинства. Мені дуже подобався добрий та інтелігентний пан Богдан, який говорив вишуканою українською мовою (в Києві 90-х почути таку було дивом), постійно жартував і розповідав цікавезні історії.

Вже значно пізніше, коли я був зацікавленим політикою та історією підлітком, я взнав що пан Богдан воював у дивізії «Галичина», а потім через полон потрапив до Канади.

Нещодавно пан Богдан помер, Царство йому Небесне.

Наддніпрянець Герасим Іллєнко та галичанин Богдан Маців – хто з них більший українець? Хто правіший? Хто зрадник, а хто патріот? Абсурдні питання. Принаймні для мене.

Україна заплатила величезну ціну за те, щоб українці не воювали за чужі інтереси. І не воювали один з одним. Цінуймо це.

Джерело: Андрій Іллєнко