Директор Центру стратегічних розробок Андрій Ніцой

Із журналістським хамством треба щось робити. Ну от чому молоденька дівчинка чи хлопчик в студії будь-якого каналу звертається до сивочолого мужчини чи набагато старшої жінки просто по імені? Їй 25, йому 60. Просто Сергій, чи Іван, чи Леонід. Ситуації не рятує навіть кумедність моменту коли у відповідь молоденьке дівчатко чує від підстаркуватого експерта чи політика: «пані Ірино» чи «пані Наталю».

Можна було б не зважати на невихованість та брак професійної етики молодої журналістської порослі. Та виявляється вони можуть бути чемними і професійними. Але не з усіма. Іноді приходиться чути: «Олег Валерійович», «шановна Юліє Володимирівно», «Володимир Борисович». Така вибірковість не може бути пов’язана лише з повагою журналіста до посади чи життєвого досвіду. Бо дехто з тих, хто заслужив журналістську ласку не мав і не має а ні посад, а ні власної життєвої історії. Тобто, справа в іншому.

Припускаю, що ми маємо справу не просто з хамством окремих ведучих по відношенню до більшості політиків та експертів. Маю два пояснення. По-перше, можливо, це страх російськомовних випускників українських ВИШів перед вживанням питомо українських слів, наприклад перед зверненням до людини «пан-пані». По-друге, і воно найгірше, якщо це цілеспрямоване насадження хамовитого ставлення до розумної людини, адже телеглядачі апріорі сприймають гостя студії як професіонала, людину обізнану краще за інших. От і прищеплюється громадянам вірус нігілістичного, скептичного ставлення до інтелектуалів. Так непомітно люди привчаються до простих, пропагандистських штампів у словах та поведінці в суспільному просторі.

Джерело: Андрій Ніцой