Богдан Яременко: Крим ми повернемо

Богдан Яременко, дипломат, керівник громадської організації «Майдан закордонних справ»

Насправді найбільшою проблемою України на шляху повернення суверенітету над Кримом є відсутність в Україні чітко сформульованої політичної волі та замовлення для вирішення цього завдання. За три роки окупації українською владою не створено концепції чи стратегії, і як наслідок – структур для реалізації цього завдання. Територія Автономної Республіки Крим визнана законодавчо тимчасово окупованою територією. Разом з тим, в жодному законодавчому акті України не визначено завдання деокупації чи відновлення суверенітету та територіальної цілісності України.

Відтак не варто дивуватися, що дії української влади впродовж цього періоду були нескоординовані та безсистемні. Інтерес з боку різних державних інституцій до теми повернення тимчасово окупованих територій лише починає проявлятися, а підходи варіюються від окремих проектів реінтеграції без обговорення шляхів деокупації до звичайного реагування на поточні події чи потреби.

Одним з наслідків такої ситуації є те, що переважна більшість українців хоч і переконані, що по праву Крим є і має бути українським, не мають впевненості в тому, що мета його повернення є досяжною.

Ми розуміємо, що за нинішніх обставин твердження «Крим ми повернемо» комусь може здатися надто бравурним, категоричним, безапеляційним. Але для нас, колективу «Майдану закордонних справ», цей висновок добре аргументований і підкріплений результатами трьох років наполегливої системної роботи, деякі з яких наведені у представленій доповіді.

Перш за все, окупація Криму виявила найслабші характеристики нашого ворога – Російської Федерації.

Росія масивна, але – слаба. Вона не має політичної системи, яка дозволяла би спрямовувати потенціал народу на розвиток і процвітання. Росія не має політичного класу, який реалістично та відповідально аналізує світ довкола Росії, здатний сформулювати і реалізувати прагматичну конструктивну програму розвитку своєї держави та народу. В парадигмі примату інтересів держави (в Росії це ототожнюється з владою) над інтересом громадянина і народу поява в Російській Федерації найближчим часом подібної програми залишатиметься неможливою. Росія не має ефективної економіки та економічної перспективи, вкрай погано урядується та управляється, а ситуація значно погіршується усепроникаючою корупцією, глибокою системною взаємозалежністю між владою та силовим апаратом, як основою управлінської вертикалі, та організованою злочинністю. Відсутність справжніх загальнолюдських цінностей, які сприймались би як основа для розвитку переважною більшістю російського суспільства, та моральної складової в російській політиці робить росіян ще більш вразливими для зовнішніх впливів та пропаганди, ніж інші народи, які сьогодні відчувають на собі роботу пропаганди російської. Вплив російської пропаганди на російське суспільство є всеохоплюючим лише за умови своєї безальтернативності.

Відсутність ефективної системи управління економічними, соціальними та політичними процесами примушує фашиствуючу кліку російського керівництва робити ставку на силу та залякування. Як довго це може працювати на внутрішньому ринку Росії залишається питанням, яке потрібно ретельно досліджувати.

Але зовнішньополітичні наслідки цих підходів вже очевидні, і ставатимуть більш зримими та відчутними з кожним наступним днем. Частина світу (найзаможніша і найкраще організована) відчула в Росії загрозу і розпочала системно готуватися до протидії та усунення цієї загрози. Інша частина світу, яка дивилася на РФ, як інструмент протидії Заходу, стримування глобалізму чи джерело отримання підтримки для власного виживання, вже має, а в подальшому матиме усе більше підстав розуміти, що Росія безперспективна країна у вигляді одного із центрів нового багатополярного світу. Росія не витримає гонку багатополярності. Ні зі США, ні з ЄС, ні з Китаєм.

Територія не є в нинішньому світі основним мірилом успішності. Переваги, отримані через надзабезпеченність природніми ресурсами Росія з надлишком компенсує власною корумпованістю та управлінською безпорадністю, негативними демографічними процесами. Аргумент ядерної зброї залишатиметься актуальним для стратегічного військового стримування, але не для розвитку і не для збільшення зовнішньої та внутрішньої привабливості РФ.

Можна зауважити, що описані тут проблеми внутрішньої організації Росії характерні і для України. Це так, але українське суспільство принаймні зауважує це та сформувало відповідний запит на зміни. Цей запит далеко не реалізований, але тим не менше існує і, сподіваємось, буде щоразу більш відчутним фактором розвитку внутрішніх процесів в Україні. Позиціонування України як частини західної цивілізації, що базується на загальнолюдських цінностях, відкриватиме та підтримуватиме не лише перспективи розвитку, але і можливість отримання додаткових зовнішніх ресурсів для цього. Попри достатньо песимістичну картину сьогодні, Україна, з нашої точки зору, в стратегічному вимірі має кращі за Росію шанси на успіх. А відтак і на відновлення справедливості та законності – поновлення територіальної цілісності України.

Як не згаяти час? На період розвитку і накопичення ресурсів, достатніх для успішного повернення та утримання Криму та решти тимчасово окупованих територій України маємо багато «домашньої роботи».

На міжнародній арені слід суттєво активізувати інформаційну та роз’яснювальну роботу з метою:
– Максимального використання політичного, дипломатичного та іншого тиску з боку світового співтовариства на РФ задля полегшення умов проживання громадян України на тимчасово окупованій території;
– недопущення визнання з боку міжнародного співтовариства факту анексії Криму Російською Федерацією;
– нарощування санкцій проти РФ та підвищення їх ефективності.

У відносинах з РФ Україна має продовжити проводити політику санкцій та обмежень, покликану створити механізми негативного, а в ідеалі – руйнівного, впливу на економічну та соціальну ситуацію в Криму та РФ загалом. При цьому Україні варто посилено працювати також над створенням інструментів інформаційного впливу на РФ.

У внутрішній політиці завдання України достатньо повно і чітко сформульовані за наслідками минулорічних парламентських слухань «Стратегія реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь: проблемні питання, шляхи, методи та способи». Стисло – це удосконалення правової та нормативної бази, створення системи державних органів управління проблематикою деокупації та реінтеграції, створення центрів підготовки кадрів для забезпечення освітніх, наукових, адміністративних та інших потреб у діяльності на кримському напрямку.

Менш нагальним є завдання почати опрацьовувати програми та механізми реінтеграції, що будуть задіяні після деокупації півострова. Серед іншого, уже сьогодні варто задуматися над створенням відповідних фінансових резервів.

Також має бути розроблена комплексна програма заохочення громадян України на тимчасово окупованих територіях підтримувати постійний контакт з батьківщиною. На території материкової України необхідно створити ефективні механізми захисту усесторонніх інтересів українців, що проживають на тимчасово окупованих територіях (від отримання документів – до можливості отримання освіти чи медичної допомоги та усе ін.).

Звичайно, усе це не матиме жодного сенсу, якщо впродовж осяжного періоду часу Україна не набуде економічної та військової потуги, достатньої для вирішення проблеми деокупації.

Джерело: Bohdan Yaremenko

БЕЗ КОМЕНТАРІВ