Богдан Яременко, дипломат, керівник громадської організації «Майдан закордонних справ»

Сполошилися. Ну, так давайте подумаємо. Ага, ми наполягаємо, що нинішня адміністрація США дуже непрості хлопці, з якими не варто розслаблятися, навіть коли здається, що все очевидно. Це я про вчорашню заяву держсекретаря США Тіллерсона про те, що «США не повинні бути прив’язані (він навіть сказав – прикуті кайданками) до Мінських домовленостей». В Україні дехто відразу заговорив, що Тіллерсон має на увазі щось на зразок «Крим в обмін на мир». Чи так це? І взагалі, що відбувається, чому недокінця зрозумілі заяви Тіллерсона збігаються у часі з не менш незрозумілими заявами Турчинова про зміну формату АТО?

Спершу про Тіллерсона. Вчорашня заява була зроблена в ході обговорень в Конґресі США бюджету на наступний рік. Окрім заяв по Україні-Росії-війні-Мінським домовленостям Тіллерсон говорив ще й про Китай. Тобто висловлювання Тіллерсона найвірогідніше не мало характеру програмної заяви з викладом бачення і програми дій по складному вузлу українсько-російської проблематики.

Особисто я сприйняв заяву Тіллерсона як розумну спробу розширити простір для маневру для американської дипломатії.

США не були причетні до опрацювання Мінських домовленостей, не є учасником Нормандського формату, не бачать ефективності мінського процесу та перспектив закінчення війни. То чому США повинні присягати на вірність Мінським домовленостям?

Так, США навіть нещодавно у форматі Великої сімки підтримали Мінські домовленості. Ну, що ж, спишемо на інерцію дипломатії. Також це є доказом того, що не бажаючи підписуватися під безнадійною справою виконання Мінських домовленостей, США наразі не мають власного бачення, куди рухатися.

Тому Тіллерсон і надсилає сигнал і своїм законодавцям, і Анґелі Меркель, і Петру Порошенку, і Володимиру Путіну – цілі Мінських домовленостей (припинення вогню, кровопролиття, відновлення територіальної цілісності України) ми поділяємо, а ось як їх досягати – це вже інше питання, і США не мають підстав почуватися зобов’язаними щодо якихось текстів.

Оскільки ця теза висловлювалась не в рамках обговорення стратегії США щодо Росії, а побіжно, між іншими питаннями, вона не є вичерпною, залишає багато запитань відкритими.

Найбільше серед цих запитань – Крим. Адже повернення Криму завдяки блискучим перемогам української дипломатії не є предметом перемовин і однією з «цілей Мінських домовленостей». Це залишає багато простору для сумнівів і підозр.

Тим більше, що ще більше мутної водички в ситуацію підливає Турчинов своїми натяками про «переформатування АТО».  Адже зміна формату – це ні про що. Змінити формат АТО можна як запровадивши воєнний стан, так, наприклад, і просто завершивши цю АТО. А чому б і ні? Ми зрозуміли, що воюємо не з терористами, а проблеми з росіянами ми безальтернативно розв’язуємо за столом перегорів. А далі гіпотетично можна продовжувати роздуми в бік завершення АТО це завершення війни, а завершується вона тому, що Росія, наприклад, погоджується на вихід з Донбасу, а Україна на ….. Ось саме незавершеність цієї фрази – відсутність бачення в української влади способу врегулювання ситуації – і викликає у нас найбільше острахів.

Отже, на що натякають Тіллерсон з Турчиновим ми до кінця не розуміємо, але візит Порошенка до США ніби буде, і він же ніби приречений про щось там домовлятися.

Трохи заспокоює ситуацію позиція Конґресу США. Конґрес низкою законів про санкції проти РФ і на підтримку України, а також рішенням, що перебуває на завершальному етапі набуття чинності, не лише встановив рамки врегулювання «українського питання» (санкції проти РФ можуть бути скасовані після виконання Мінських домовленостей + повернення Криму), але і намагається обмежити повноваження президента США змінити позицію США у цьому питанні.

Також не варто скидати у цій грі і фактор українського народу. Українці також не дуже уявляють собі, що робити далі (зрештою для відповіді на це запитання вони обирають і утримують владу). Але усі соціологічні опитування чітко свідчать, що українці не сприймуть будь-які територіальні поступки.

Думаю, що позиція українського народу і позиція Конґресу США і будуть серед найважливіших чинників, що визначатимуть подальший перебіг дискусій навколо «українського питання».

Так, є ще позиція Володимира Путіна і позиція Анґели Меркель. Але це тема для окремої розмови.

Джерело: Bohdan Yaremenko

БЕЗ КОМЕНТАРІВ