Віталій та Дмитро Капранови, українські письменники, видаці та публіцисти

Треба сказати, що на «Гуцулку Ксеню» ми йшли з упередженням. Бо бачили трейлер і з нього зрозуміли, що справи кепські. Але після перегляду можемо сказати: це найкращий український фільм останніх трьох років. Автори весело грають з глядачем у тонку постмодерну гру, завжди випереджаючи його на мить. Нащо вже ми люди скептичні, та й те реготали, забувши про скепсис.

Це дуже весело, легко, ненапряжно. На фільм не треба іти, «щоб підтримати», а треба іти, щоб отримати велике задоволення, жодного іспанського сорому, жодних знижок для авторів.

Безумовно, фільм має недоліки, але він має головну перевагу – щире задоволення. глядачів.

Попри відсутність пафосу фільм дуже патріотичний. Попри картонність дуже колоритний, гуцульський. Попри банальний сюжет (за відомою оперетою) дуже несподіваний.

І корисний. От що буває, коли за основу беруть не самописаний сценарій, якого потім не дотримуються, а міцно збудований і перевірений часом сюжет.

Одним словом, якщо хочете отримати задоволення, ідіть на «Гуцулку Ксеню», якщо хочете порадувати друзів, ведіть їх на «Гуцулку Ксеню», якщо хочете почути подяку, порадьте знайомим «Гуцулку Ксеню».

Єдине зауваження: вихованим у парадигмі пушкін-лєрмонтов-кольцов-гоголь-чехов-і-крилов, краще не ходити. Вони нічого не зрозуміють.

P.S. Навіть якщо ви бачили виставу, все одно сходіть. Не пожалкуєте.

Джерело: Брати Капранови