Віталій та Дмитро Капранови, українські письменники, видаці та публіцисти

Українські консерваторії та музшколи сьогодні виховують РОСІЙСЬКИХ музикантів.
Приклад: соліст київської філармонії Антоній Баришевський буде виступати з різдвяною програмою «Дзвони». Окрім європейських Ліста, Гріга та інших він гратиме Мусоргського, Бородіна, Рахманінова і… жодного українського композитора. Українці не писали і не пишуть музику про Різдво? Та, наче, пишуть. Це програма на експорт, де не знають наших? Та ні, гратиме у Києві.

То в чому причина? У тому, що талановитому і прекрасному, без перебільшень, піаністу Антонію Баришевському навіть на думку не спадає грати українських композиторів, бо він – випускник української консерваторії. А українська музична освіта цілком будується на російській музиці, тому в голові у кожного випускника – «могучая кучка», яку туди закладають з перших нот. А Лисенко, Ревуцький, Леонтович, Лятошинський для них – екзотика, про яку треба спеціально згадувати.

От зараз багато сперечаються про те, як відрізнити українського музиканта від інших музикантів. Але ж усе просто: для українського музиканта українська музика – це основа, перше, що спадає на думку, те, що він найкраще знає.  І формує це – виховання, перш за все – система освіти.

Якщо сумніваєтеся – поцікавтеся програмами консерваторій, подивіться афіші філармоній і порахуйте там кількість українських творів. Зайдіть на концерт найближчої музшколи і послухайте, кого там грають. А потім випускники цих закладів знову кладуть «могучую кучку» в голови наступних поколінь. От не хочеться матюкатися, але, б..дь, коли це закінчиться?

Джерело: Брати Капранови