Доброго дня, шановні читачі. Ну що ж, Вам – цікавої гри, а суперникам – по конях чи до бар’єра!

N.B. Стилістику, граматику й пунктуацію відповідей опонентів частково збережено.

Регламент змагань

Бліц-анкета про найулюбленіше

Олександр Барабаш, віце-президент Асоціації народних депутатів України, народний депутат України І скликання

Місце в Києві – Володимирська гірка, Маріїнський парк.
Вид спорту – шахи, плавання (правда, давно не ходив до басейну); уболівати – біатлон, шахи та усі популярні олімпійські види (крім боксу).
Кінофільм – «Холодное лето 53-го».
Актор – дуже багато, важко виділити одного, напевно – Богдан Ступка.
Співак – Алла Пугачова часів моєї молодості (1980-х – 1990-х).
Телепередача – добротні інформаційні, аналітичні, розслідування, ток-шоу. Але тільки поки вони добротні. Хороші фільми, переважно – детективи.
Страва – практично усі традиційної української кухні, які готує моя дружина, зокрема – борщ.
Напій – вранці – кава, ввечері – пиво, на ніч – чай з лимоном.
Вислів – дай Боже мені сил здійснити усе, на що я спроможний, розуму – щоб не братися за те, на що я не здатний, і мудрості, щоб відрізнити одне від іншого.
Анекдот – на замовлення не згадаю жодного, тільки за якоюсь випадковою асоціацією.
Ваше побажання нашим читачам – Віри, Надії, Любові в/на/до України, своїх близьких, себе.

Дмитро Понамарчук, прес-секретар Вячеслава Чорновола. Політик, журналіст

Місце в Києві – Байкове кладовище, якби не було Караваєвих дач
Вид спорту – реґбі після більярду
Кінофільм – «Хрещений батько», якби не було «Сніданку у Тіффані»
Актор – Марлон Брандо
Співак – Леонардо Коен
Телепередача – прогноз погоди
Страва – молода картопля варена, якщо нема бананів
Напій – віскі, якби не було пива
Вислів – «Прославлення малодушности перед викликом і поклони задиракам в абсурдній надії, що задирака пом’якшить свої манери, все це неодмінно викликає блювотний рефлекс у справжнього чоловіка». Почесний редактор The Washington Times Веслі Прюден.
Анекдот – геть усі про котів, жирних зокрема.
Ваше побажання нашим читачам – Щоби вдача завжди була, а якщо – ні, то знали де, вона.

Яка ваша оцінка, шановні дуелянти, сьогоднішньої політичної ситуації України? (Іван Копиленко, Рівне)

Моє особисте суб’єктивне відчуття – політична ситуація перманентно дуже «гливка». Замість зрозумілої політики, послідовного вирішення суспільних проблем, політичної боротьби демократичними методами як боротьби ідей (як у демократичних цивілізованих країнах) маємо трясовину візантійщини – підкилимні «тьорки», договорняки, кидки, підстави тощо. Жодна з партій не має виразної позиції, реального плану вирішення жодної з найважливіших суспільних проблем, які найбільше турбують людей. Усе підпорядковано PR-у, найближчим виборам, отриманню/збереженню влади (великої, малої, будь-якої) як головної запоруки найвищої цінності цієї «еліти» – нестримного збагачення.
Два десятиліття перманентної політичної стагнації (з певними загостреннями у суспільному житті, але без принципових змін у засадах політичного режиму), домінування у політичній «еліті» філософії групового егоїзму, яка реалізовувалася у формі партократично-олігархічної системи управління суспільством, призвели до системної деградації країни. Сьогодні найбагатша республіка колишнього СРСР – найбідніша країна Європи з заведеними у глухий кут проблемами практично в усіх сферах і системах суспільного життя. Важко передати відчуття гіркоти й болю «батьків-засновників» держави …
Украй трагічна, але вогник надії жевріє

За своїм економічним потенціалом Україна може бути одною з найбагатших країн у світі. То чому ж у нас такий низькій рівень життя? (Ольга Павленко, Харківська обл., Ізюм)

Головною, фундаментальною причиною цивілізаційної деградації України, ганебно низької якості життя абсолютної більшості її населення, головною перешкодою (як корок у пляшці шампанського) для вивільнення суспільної енергії цивілізаційного прогресу є якість правлячого класу, «єліти» суспільства, система суспільних цінностей цієї «еліти». На вершині цієї піраміди «цінностей» – абсолютний пріоритет сили, влади, безмежного багатства за будь-яку ціну, на дні – права і законні інтереси усіх інших людей за межами «касти». Найкращий доказ цього висновку – космічна прірва між рівнем вирішення і задоволення усіх особистих потреб і забаганок та рівнем вирішення ними ж будь-якої суспільної проблеми, зокрема – катастрофічний, суспільно загрозливий розрив у рівні доходів тонюсінького прошарку «найдостойніших» і практично усього народу.
Саме цим – якістю національної «еліти», цінностями, які вона реально сповідує – Україна кардинально відрізняється від країн західної цивілізації, навіть від країн колишнього соціалізму, в тому числі від прибалтійських країн.
Змінити ситуацію, дати надію на цивілізаційний прогрес України може лише кардинальна зміна політики і політичного класу, зокрема – на найближчих виборах. Не просто «нові обличчя», а – нова якість політиків з іншими цінностями, якісно інша політика. Проте надій на це дуже мало, навпаки – наростає патологічний нарцисизм, самозакоханість нинішніх політиків, які через виборче законодавство прагнуть увічнити своє владування.
Бо найбагатший президент у Европі

На ваш погляд, у чому полягає головна суть корупції в Україні – влада олігархів чи побутове шахрайство? (Микола Кравцов, Київ)

Головною, фундаментальною причиною корупції в України є ординська система цінностей «еліти» суспільства, особливо її «вершків» – правлячого класу (корупція – це «хвороба» виключно носіїв владних повноважень).
На відміну від еліт західної цивілізації (особливо Північної Європи з їх протестантською етикою) з мінімальною толерантністю до корупції, в Україні для «вершків» її «еліти» корупція є основним, обожнюваним засобом найефективнішого реалізації їх головної життєвої цінності – ненаситного збагачення.
Тому без вирішення питання «базису» корупції – принципово іншої якості політики і політиків – будь-які «надбудовні» потуги (зокрема, творення безлічі нових «боротьбистських» структур з алчними апетитами до народних грошей, але цілком прогнозованою безплідністю) приречене на черговий пшик.
Шахрайство владців невиліковне

Що треба зробити, щоб припинити цю війну на Донбасі і покарати РФ за анексію Криму? (Олександр Жданенко, Полтавська обл., Лубни)

Обрати Президентом України Анатолія Гриценка, щоб він реалізував план, напрацьований ним разом з групою міжнародних експертів і фахівців. За будь-яких умов, з нинішнім керівництвом країни цього не відбудеться, їм у світі ніхто не вірить.
Щодо покарання РФ, то воно відбувається зараз у вигляді санкцій США і ЄС. Метод може видатися надто повільним, але він у довгостроковій перспективі самий ефективний. Різкіше не можна, оскільки швидкий крах (політичний, економічний) Росії дуже небезпечний для усього світу, особливо для нас, її безпосереднього сусіда.
Щодо персональної відповідальності керівників РФ, скажемо у Гаазі, і гіпотетичного «ув’язнення», то це суто фантазійна, пропагандистська картинка. Росія – не Руанда і не Сербія. Це – потужна ядерна держава. У світового порядку немає інструменту, щоб посадити на лаву підсудних Путіна чи його приспішників, навіть дрібних виконавців. Це потрібно усвідомити, прийняти і ставитися до подібних закликів і обіцянок філософськи.
Викинути Московію з цивілізованого світу.

На ваш погляд, рейтинг політичних сил, які надають у наших ЗМІ, – це правдиві повідомлення чи навмисне зомбування і «запудрювання мізків» виборцям? (Тарас Малий, Запоріжжя)

Формально, технічно різноманітні агентства публікують результати, які реально отримують. Проблема в іншому – методологія опитування та, особливо, інтерпретації результатів (перетворення відповідей 2-3 тис. респондентів у «думку» усього населення країни) містить стільки припущень, коефіцієнтів перерахунків, які в принципі не можуть точно врахувати усе розмаїття факторів та їх впливи. Відповідно, результати опитувань варто сприймати спокійно як дууууже приблизний орієнтир, як натяк на тенденцію. Різниця між різними опитуваннями скоріше свідчить про різницю у методології отримання результатів чим про якісь реальні суспільні процеси.
Тому спроба популяризувати лише окремі результати (вигідні для певних політиків) є очевидною спекуляцією, а «висновки» про зміни рейтингів саме як результат політичних подій – скоріше малопрофесійними.
Маніпуляція.

Де ще, крім Європи, найбагатша людина очолює найбіднішу країну на континенті? (Дмитро Понамарчук, Київ)

 

Думаю, що, навпаки – така картина характерна якраз для Африки (де в деяких країнах диктатори-сержанти жиріють десятки років у найбідніших країнах і, навіть, доходять до канібалізму), Центральної Америки і, іноді, Азії. Для Європи – це, скоріше виняток.
Але питання з глибоким підтекстом, натяком на справжній напрям цивілізаційної еволюції «найбіднішої країни Європи» – не в ЄС і НАТО а до дружнього кола країн «третього світу». Сьогодні для України прийнятним і необразливим (за рівнем і якістю життя) є порівняння з Гондурасом. Якщо тенденція збережеться будемо рівнятися на Гаїті, Сирію, Афганістан. Вьєтнам вже далеко попереду

Чому, на Ваш погляд, багато провідних політиків України, майже усі лідери партій, так різко негативно, нетерпимо, до істерик, ставляться до мажоритарної системи виборів? Адже ця система успішно застосовується в усьому світі багато десятиліть і навіть століть. Повністю мажоритарні або частково (у переважній частині) вибори проводяться у більшості країн світу (135), в т.ч. – в усіх країнах G-7. Практично усі прем’єр-міністри країн G-7 обрані саме за мажоритарною системою. Та й в Україні найвищі державницькі політико-правові досягнення (Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України, нова Конституція України, пакет базових законів, що започаткували принципово інші нові відносини в усіх сферах суспільного життя) – саме на рахунку парламентів, обраних за мажоритарною системою. Що сталося з українцями і українськими політиками, що нам раптом «категорично не підходить» те, що прекрасно працює в усьому світі і 20-30 років ефективно працювало в Україні?  (Олександр Барабаш, Київ)

Україна має свій шлях широкий, і добре, що вона йде навпростець, а не мавпує когось. Україна завдяки напівпропорційній системі бодай трохи структурує суспільство політично після комуністичного тоталітаризму. Суто мажоритарні вибори, що їх були скомпрометували комуністи у блоці з безпартійними, насправді це вища стадія політичного розвитку вільного суспільства. Україна пройшла у цьому розвиткові ледь десяту третину шляху. Тому нічого категоричного нема. Инша справа, що рушіїв політичного розвитку катма. Але це тимчасова проблема, я певний.

Розставте перелічені країни за своїм відчуттям їхньої симпатії та підтримки України, починаючи з найдружнішої до нашої країни: Польща, Угорщина, Ізраїль, Франція, США, Білорусь, Нідерланди, Литва, Казахстан, Туреччина (Оргкомітет).

Трохи некоректне питання. Симпатія може бути тільки у людей, народів, допомога – з боку органів влади. Це – різні явища, різними можуть оцінки для однієї країни. Тому відповідаю – як «відчуваю» інтегрально, усереднено:
1. Литва (з великим відривом, знаю це особисто з своїх багатьох поїздок до Литви в останні роки, спілкування з колегами, політиками, пересічними громадянами).
2. США. 3. Польща. 4. Туреччина. 5-6. Казахстан, Білорусь. 7-9. Ізраїль, Франція, Нідерланди.
Литва, США, Ізраїль, Туреччина, Польща, Нідерлянди, Франція, Казакстан, Білорусь, Ґабон, Угорщина.

Як гадаєте, чому й досі вистачає людей, які хочуть надання статусу ще одній мові як державній в Україні? (Катерина Ільків, Лондон, Велика Британія)

З боку відповідних «дружніх» держав-сусідів та орієнтованих на них вітчизняних політиків – очевидний інтерес збереження дуже важливого і потужного інструменту для впливу на суспільне життя і внутрішню політику в Україні.
З боку окремих громадян – очевидні духовні лінощі, а найскоріше – зневага до України, її народу, до всього українського – історії, мови, культури, героїв, традицій. Це – психологія окупанта. Адже під двомовністю вони, як правило, мають на увазі російську одномовність, право не знати української.
В Україні де-факто існує практична двомовність у європейському розумінні – будь-який чиновник, представник організації, що надає послуги, відповість на мові звернення, яка поширена у місцевості, зокрема й російською. Запровадження ж офіційної двомовності призведе у відповідних регіонах до неукраїнської одномовності – російської чи іншої (угорської, румунської тощо)
Вони смертельно вражені комунізмом, й не хочуть цього розуміти й одужувати.

Чи Велика Британія дійсно вийде з Євросоюзу, враховуючи, що здебільшого проти Brexit висловилися Шотландія, Північна Ірландія й Лондон? А ще мінімум сотня тисяч британських фанів, де левова частка прихильники ЄС, були в той час на Чемпіонаті Європи у Франції і не брали участь у голосуванні. (Антоніна Жуковська, Полтавська обл., Кременчук)

Думаю, що процес Brexit буде доведений до завершення. Але це не буде кінцем історії. Будуть нові форми зближення Британії і ЄС, так само як і більша автономізація і самостійність Шотландії, Північної Ірландії.
У більш віддаленому майбутньому два протилежних фундаментальних історичних процеси – глобалізація і послаблення ролі окремих держав як таких та зростання прагнення націй до самоідентифікації – призведуть до одного результату – появи багатьох нових держав, зокрема – й Шотландії, Каталонії, двох Бельгій, Курдистану, Тібету тощо і тощо.
Раніше чи пізніше Велика Британія відкине Brexit як помилкове рішення й уникне тим самим колапсу.

Ваше ставлення до участі українських спортсменів, політиків, артистів в різноманітних спортивних змаганнях, політичних ток-шоу, мистецьких заходах на території нашого північного сусіда? (Олексій Гончаров, Дніпропетровська обл., Жовті Води)

До спортсменів – абсолютно спокійно, нормально (якщо йдеться про міжнародні змагання найвищого рівня). Не вони вибирають місце чемпіонатів, їх спортивне життя дуже коротке. А найголовніше – перемоги у лігві ворога, наш гімн і прапор у центрі Москви (як О. Усик) – це на рівні бойової звитяги.
Те саме – щодо журналістів і політиків, якщо вони доносять нехай крихти правди в стан ворожого суспільства. Зокрема, вважаю кореспондента УНІАН в Москві Романа Цимбалюка, який задавав разючі питання Путіну на всеросійських прес-конференціях, героєм на рівні героїв бойових дій.
Принципово інше ставлення до артистів, підсадних «експертів» та політиків-клоунів на ток-шоу, особливо таких як Потап, який принизився до холуйського оголення сідниць на концерті в РФ. Такі «діячі» заслуговують осуду і презирства громадян, а особливо колег по цеху, але – у формальних межах закону.
Вкрай обурений подібними фактами, вважаю таких людей гутаперчивими посібниками війни.

 

Голосування відбувається у нашій Фейсбук-спільноті. Щоби віддати свій голос за одного з опонентів, Вам потрібно перейти за наступним посиланням.