Вітаємо наших читачів. Ну що ж, Вам – чергової цікавої гри, а суперникам – по конях чи до бар’єра!

N.B. Стилістику, граматику й пунктуацію відповідей опонентів збережено.

Регламент змагань

Бліц-анкета про найулюбленіше

Георгій Мазурашу, журналіст, коментатор, телеведучий, 2005-2008 рр. керівник спорту Чернівецької обласної ради, директор облцентру «Спорт для всіх», випускник ЧДУ (істфак, державна служба), фанат спорту:), переможець першості України з л/атлетики:)
Руслан Ткач, політичний та економічний технолог

Місце в Києві – стадіон :) А щось ще є в Києві? :)
Вид спорту – футбол (ООН приймає скарги на організаторів, які змушують обрати один вид, коли улюблених багато? :) )
Кінофільм – уже «Слуга народу»:) (*читати вище:) )
Актор – *знущання продовжується – Юлія Тимошенко:)
Співак – Хулі… ой, краще з наших:) Софія Ротару
Телепередача – весела (каюсь, дивлюсь і політичні ток-шоу)
Страва – смажена картопля і майже все інше:)
Напій – узвар
Вислів – «Там, де закінчується бідність, починається жадібність»:) (Микола Федорук)
Свято – його в Україні ще немає: «День зміни антинародного режиму на пронародний»
Анекдот – «Заходять два політика в аптеку (прізвища вписати свої). Один з них: – Два гандона. Аптекар: – Бачу, брати щось будете?» :) Насправді різні анекдоти бувають улюбленими в різний час.
Місце в Києві – Хоча Київ взагалі мені не подобається, я більш полюбляю маленькі містечка, мені більш подобається передмістя Києва. Але неможливо не зазначити, що наша столиця багата на різноманітні дуже гарні та цікаві місця.
Вид спорту – Розумію це питання з двох боків. Вид спорту яким я полюбляю займатися. В дитинстві та юності я полюбляв вольну боротьбу. Але і зараз я не зраджую цьому виду спорту, постійно борюся зі своїми дітьми і їм дуже це подобається. Другий бік цього питання, це вид спорту за яким я люблю спостерігати. Я не азартна людина і можу спостерігати за, наприклад, футболом, чи боксом тільки у гарній компанії.
Кінофільм – Всі кінофільми, актори, співаки, телепередачі в мене залежать від часу та оточення. Немає тих, кому би я стовідсотково віддавав би постійну перевагу. Люблю дивитись сімейні фільми з гарними акторами разом з дітьми. Наприклад, дуже велике задоволення нам приніс перегляд фільму «Мама» з Гурченко та Боярським у головних ролях. Їх головна пісня постійно лунає в нашому домі.
Актор – Як я вже наголошував, всі кінофільми, актори, співаки, телепередачі в мене залежать від часу та оточення. Немає тих, кому би я стовідсотково віддавав би постійну перевагу. Актори цінні своїми моментами. Саме моменті западають у душу. У добрих акторів такі моменті частіше.
Співак – Пісня – це дзвін души. А душа формує настрій. Від настрою залежить бажання слухати того, чи іншого співака.
Телепередача – Серед телепередач немає тих, кому би я стовідсотково віддавав би постійну перевагу. Взагалі телепередачі я порівнюю з газетами, які можна почитати тут і зараз, але завтра вони вже не цікаві.
Страва – їм у 90 випадків із 100 тільки вдома і тільки їжу, що готує дружина. А вона в мене богиня в кулінарії. Полюбляю і її борщ і м’ясні та рибні страви, і її «Наполеон» чи панакоту.
Напій – Головне, щоб напій був якісним. Полюбляю якісні напої, але віддаю перевагу чистій воді.
Вислів – Все буде добре, але добре залежить тільки від власної уяви.
Свято – Новий рік.
Анекдот – Не запам’ятовую анекдоти, хоча вони в житі завжди трапляються. Але більш за все мені подобаються смішні ситуації, які виникають з моїми дітьми. Ось, наприклад, наймолодшому коли йому було 2.5 рочки. Він не любить м’ясо. Дружина зробила курячи котлети, дієтичні. Та питає Микиту – Будеш курячу котлету?, на що той відповідає – Це що, куриця котлету висиділа?

Побажання нашим читачам:

Реальних можливостей Гідно жити в своїй країні, навіть не будучи генієм (хоча непогано і ним бути:) ) і приводів пишатися навіть владою, тоді точно все буде хОКей;)
Шукайте щастя саме зараз і саме тут, бо в інших місцях та часі його не буде.

Як ефективно будувати в Україні громадянське суспільство? Як почати і поширити? (Єжи Даровскі, Варшава, Польща)

Оце так питаннячко:) Враховуючи які у нас реалії, напевно, без допомоги «золотої рибки», або якоїсь «чарівної палочки» не обійтись:) Тим більше, якщо врахувати прислів’я «Де два українці, там три гетьмани»… Щоби громадянське суспільство розвивалось, треба аби позитивні результати могли відчути всі, або більшість. У нас же, на жаль, інституції громадянського суспільства нерідко використовують у різних «політичних іграх», як трампліни для майбутніх кар’єрних злетів тощо. Разом з тим, думаю, якщо більше чесних, порядних людей, пройшовши через такі інституції, будуть потрапляти вже до виконавчої та представницької влади, це й допомагатиме реально розбудовувати громадянське суспільство. А взагалі, на мою думку, не настільки важливо, через які механізми позитивно впливати на розвиток держави та підвищення рівня життя громадян, рівня соціальної справедливості. І тут, переконаний, важливо налагодити систему якомога більш персоніфікованих повноважень та відповідальності за результати. А у нас більше панує «колективна безвідповідальність»… Вибачте, Єжи, якось так…
Дуже добре запитання, але на жаль в декілька абзаців не відповісти на нього, тим паче воно не одне і може буди викладено в декількох монографіях.
Можу тільки поділитися своїм баченням з цього приводу. Громадське суспільство в Україні існує умовно. Начебто є і системи самоуправління та самоорганізації, але так історично склалося що започатковувалось воно декларативно, а розвивалося викривлено. Одне те, що закони виборів у місцеві органи переписуються і приймаються постійно перед самими виборами так, як хоче правляча на даний час сила. Але неможливо не зазначити, що як би не впливали окремі політичні сили на громадське суспільство, воно буде формуватися і поширюватися. Як кажуть, собаки лають, а караван іде.

Закон «Про правовий режим воєнного стану» для народних депутатів – не указ. Стаття 12. «Верховна Рада України в разі введення воєнного стану в Україні або окремій її місцевостях працює в сесійному режимі». А де була ВР, працювала на Мальдівах.? Що ви про це думаєте? (Микола Кравцов, Київ)

Микола, Ви провокатор:) Я й так що, будучи пацифістом, часто ловлю себе на думці, що готовий був би до якогось «самосуду» по відношенню до високопосадовців та інших владників (і депутатів), які причетні до опущення нашої, потенційно однієї з найпотужніших держав світу, «нижче плінтусу». А тут ще така «нагадалка»:) Звісно, не всі були на Мальдівах, але що ще можна про це думати – зневажаю я таких так званих «державних мужів»… І дуже шкода, що у нас немає реальних важелів впливу і управи на «таке» ставлення до «служіння народу», яким, в принципі, навіть не дуже пахне у верхівці влади…
Вважаю, що думати за компетенцію інших, просто не доцільно. Тим паче коли ці інші ще і народні депутати. Я не належу до цієї категорії. Давати їм оцінку? Ну так народ вже давно дав цю оцінку, навіть не зважаючи на тих, хто там знаходиться. Всіх гуртом.

Україна планує побудувати Чорноморсько-азовський судноплавний канал, який фактично перетворить Крим з півострова в острів. Що ви думаєте про це? (Ольга Айвазова, Севастополь)

Якщо чесно, я про це дізнався з Вашого запитання… Якщо це робиться просто, аби якось помститися за анексію Криму (і за переважно, на жаль, проросійську позицію жителів півострову), оцінюю це негативно. А якщо навпаки – цей канал реально може бути корисним для Криму і кримчан, тоді вітаю ці наміри. Для того, щоби дати однозначну відповідь, треба ще вивчити ситуацію. А я відповідаю, мовою шахів, в режимі бліц:)
Трохи не коректне питання. Україна не може планувати щось. Планують якісь повноважні утворення в країні, чи особисто люди. Інформацією про видалену ситуацію я не володію і робити якісь висновки чи формувати думку вважаю недоцільно. Ті, хто щось планують обов’язково обґрунтовують свої наміри. Чи будуть ці наміри відверті, чи будуть носити в собі приховані схеми, дуже важно сказати. Хоча мені здається, що це просто черговий фейк.

Реєстрація, програма, а потім обов’язково – детектор брехні. Чи підтримуєте ви таку процедуру висування кандидатів? (Леся Бутрин, Тернопіль)

Лесю, я би це підтримав як декілька пунктів процедури. Але не «лише це». Не менш важливо, вважаю, і запровадження більш суворих і конкретизованих вимог до програми (або обіцянок кандидатів) та відповідальності за результати роботи на посаді. Мають бути узаконені певні об’єктивні показники, на які має прямий вплив відповідний посадовець (а президент – теж посадовець) і при погіршенні яких він може бути попереджений, звільнений, або навіть відправлений за грати (залежно від масштабів). І, звісно, ці показники мають не піддаватися бюрократичним фальсифікаціям;) Наприклад, рівень і наповненість мінімальних зарплати, пенсії і т.п. А щодо детектора брехні – він не може забезпечити 100-відсотковий результат, м’яко кажучи…
Як на мене, це популізм. І він уже неодноразово використовувався політиками. Подібного роду це зняття недоторканості з депутатів та інше. А в загалі не в детекторі брехні проблема! Якщо звичайно ж немає бажання створити ще одне шоу в країні, наприклад, «Політики на детекторі»!

Як ви, шановні, вважаєте – існування грошової застави на виборах президента у розмірі 2 млн 500 тис. грн порушує право кожного громадянина України бути обраним? (Лідія Петренко, Чернівці)

Якби я не бачив цього запитання, про це я би згадав у відповіді п. Лесі вище. Звісно, порушує права громадян бути обраними. Але реально ці права порушує не лише ця застава, а й сама виборча система, яка практично забезпечила існування «замкненого кола». До влади рівня, де справді ухвалюються доленосні рішення для держави і більшості громадян, й так не реально добратися просто порядним, чесним людям, які не мають великих статків, або які не служать якимось олігархічним кланам… На жаль… Сподіваюсь, це поки що…
Ні. Бар’єри для висування на значущі посади, а тем паче до Президента країни повинні бути. Тем паче, внесення застави не примушує висуванця мати такі кошти особисто. Якщо людина значуща і за неї є велика кількість прихильників, якщо в людину вірять і хочуть бачити її Президентом, то ця сума взагалі не є проблемою.
І утримання виборчого процесу хоч якось перекладається з бюджету наших з вами коштів на кошти бажаючи балотуватися.

Як, на Ваш погляд, потрібно ставитись до політиків в країні, підлеглих на роботі та дружини у своїй сім’ї? (Руслан Ткач, Київська обл., Вишгород)
Ви реально поважаєте демократію чи як у нас: «офіційно так, але…»? І трохи вужче:) Чи можна провести чітку межу між патріотизмом і сепаратизмом ? (Георгій Мазурашу, Чернівці)

В ідеалі – приблизно однаково, тобто з достатнім рівнем поваги, вимогливості, любові і т.п. Але особисто у мене виникають проблеми з повагою до політиків, не кажучи вже про «любов» до того, що вони «витворяють» з нашою державою… Вибачте:)
Чому Ви вважаєте, що я поважаю, чи навіть повинен поважати демократію? Я вважаю, що демократія є одна з форм маніпуляції держави над власним народом (правління). І відношусь до цього адекватно, як даність без оцінки.
І відповідь на друге питання. Не зовсім розумію, чому Ви вважаєте його «трохи вужче», але це не має значення. Так ось. В основі і патріотизму і сепаратизму лежить любов до тієї території, яку можна назвати батьківщиною. Але, якщо ми, наприклад, любимо свою сім’ю – це дуже добре. І поки ми любимо свою дружину та своїх діток, батьків та батьків своєї дружини, то все гаразд і ми можемо дружньо жити в одній великій хаті. Але, коли ми посварилися з батьками дружини і хочемо поділити будинок, чи взагалі роз’їхатися, то в тому нема нічого доброго. І навіть, якщо це робиться від любові до своєї сім’ї і на її благо. І якщо це відбувається в державі то це є сепаратизм. І з іншого боку, ми можемо жити великою сім’єю і бути гордими за неї перед сусідами. Це щось на кшталт державного патріотизму – «сімейний патріотизм». Але якщо ми втручаємося в справи сусідів та завдаємо їм лиха, обґрунтовуючи це інтересами власної родини, чи пригнічуємо своїх близьких, посилаючись на те, що у нас негаразди з сусідами і ці дії необхідні, то тут також виникає явище «сімейного патріотизму», але в викривленім його прояві. Так ось, відповідаючи на Ваше питання, можна зробити висновок, що патріотизм і сепаратизм хоч і мають один початок, але спрямовані у різні вектори.

За період Незалежності, від 1991 року по цей час, в Україні змінилося 16 прем’єр-міністрів (19, якщо рахувати в.о.). Назвіть трьох найкращих, на ваш погляд, керівників уряду. (Оргкомітет)

Ого… «Во валит гад», це з анекдоту:) Леонід Кучма, Валерій Пустовойтенко, Віктор Ющенко… Я би включив у трійку і Юлію Тимошенко, але у мене є великі сумніви, що той газовий договір з Росією (який точно не підписувався без її «одобрямс») був не дуже негативним для України в тих умовах, коли він підписувався…
Посада прем’єр-міністра хоча і виборча, але у виборах приймають участь народні депутати, а не прості громадяни, до яких я відношусь. І істотно, що до процесу оцінювання таких посад не маю ніякого відношення. Та навіть гіпотетично не хотів би їх оцінювати та виділяти кращих серед них, бо вважаю це марне заняття. Я дуже сподіваюся, що кожен з посадових осіб в країні намагається і намагалися робити добро для власного народу. Але оцінювати їх розуміння того, що є добро для власного народу навіть не хочу.

Скажіть, будь ласка, шановні дуелянти, чому в Україні здебільшого в політику йдуть не порядні люди з високою мораллю та великим рівнем інтелекту, а зовсім навпаки? (Геннадій Шкіряк, Рівненська обл., Здолбунів)

Думаю, про ці причини і Ви, п. Геннадію, здогадуєтесь:) Система така… Антинародна, вибачте, дебільно забюрократизована і т.п. З одного боку, просто порядні люди не можуть потрапити у владу на справді важливі посади. З іншого боку, бюрократів у нас настільки багато, що більшість з них отримують доволі скромні зарплати (і це теж зрозуміло, бо не вистачає коштів в бюджеті на таку «армію»), то люди з таким набором якостей швидше знайдуть собі якусь кращу роботу – з більшою зарплатнею і меншими головними болями через тупі бюрократичні формальності. Або за кордон на заробітки їдуть…
Задаючи таке питання, Ви, мабуть, володіли якимось даними соціологічного дослідження, що «в політику йдуть не порядні люди з високою мораллю та великим рівнем інтелекту, а зовсім навпаки». Я з таким дослідженням не знайомий і не можу таке стверджувати. Для пояснення хочу дати зрозуміти, що є дві речі, які перевіряють людину на крепкість. Це гроші та влада. Політика дає і перше і друге. Тому немає нічого дивного, що політика дуже сильно змінює багато і високо моральних і чесних людей. А про рівень інтелекту тут взагалі дуже суперечне. До політики потрапити дуже не просто і слабка недосвідчена людина туди просто не потрапить.
Не люди винні, які не вистоюють перед спокусами, що дає політика. Винна вся система, яка нам досталася в спадок і трансформувалася з часом.

Що насправді принесла для добробуту наших громадян приватизація, яка відбулася в Україні? Ви задоволені її підсумками? (Тамара Ордець, Донецьк)

Тамара, це Ви задаєте запитання, чи просто знущаєтесь?:) Я ж не божевільний, щоби бути задоволеним результатами приватизації:) Напевно, її результатами задоволені і олігархи та інші «бізнесмени», які встигли «прихватизувати» собі те, що дозволило надалі спокійно «жирувати»… Особисто я вважаю, що енергетика, алкоголь, тютюн, інші стратегічні галузі та об’єкти мають бути в руках у держави. І не сприймаю «аргумент», що державне не може бути ефективним. Це, вважаю, придумали теж олігархи, або їх прислужники, аби виправдати «таку» приватизацію… Насправді цілком можуть і мають бути ефективними і державні підприємства! Лише потрібні суворий контроль та жорстка відповідальність! Якщо мати політичну волю, це можна забезпечити.
Цікаве питання. Так, я незадоволений її підсумками, тому що не зміг прийняти в неї участь та не отримати частку пирога, якого поділяли в той час. Я розумію, що був тоді ще дуже молодий та не володів не знаннями, які дозволили би мені це зробити, ні ресурсами. Це жарт!
А якщо серйозно, то на той час приватизація буда цілком логічна. Потрібно будо швидко поділити те, що залишив «Союз». Поділити так, щоб здавалося чесно, але дісталося все кому потрібно. Так і вийшло. Інакше не могло бути.
А відповідаючи на питання, про те, що приватизація принесла громадянам, так основна мета її була в іншому, а не нести щось громадянам. Для людей потрібна була форма розподілу, яка б носила псевдо чесні правила.

В Україні заборонено подвійне громадянство. Але відомо, що на Закарпатті та Буковині у деяких українців є паспорти Угорщини і Румунії. До чого може це привести і куди дивиться СБУ? (Олег Мінка, Ужгород)

Мене самого друзі підколюють, чому, мовляв, я не оформив собі громадянство Румунії, аби якусь користь з цього мати. Свого часу близький товариш пропонував оформити і їздити з ним до Німеччини ганяти звідти машини. Але мені якось не хочеться мати паспорт іншої держави. Мені, можливо, надто наївно, хочеться, щоби в Україні був такий рівень життя і соціальної справедливості, аби нікому й в голову не приходило оформляти громадянство іншої країни;) Разом з тим, я не засуджую співгромадян, які оформили собі інше громадянство. Вони здебільшого змушені були це зробити, як кажуть, не від доброго життя. Проте не варто заполітизовувати це питання. Сам факт наявності у жителів прикордонних областей паспортів сусідніх країн ні до чого не може призвести, бо абсолютна більшість цих паспортів оформлені не з політичних, а з економічних міркувань. Цікаво, що у мене серед знайомих значно більше українців, які оформили собі паспорти Румунії, ніж етнічних румунів:) Більше того, це дуже навіть патріотичні хлопці, які люблять Україну значно щиріше і сильніше, ніж якісь там високопосадовці, які мають лише український паспорт, регулярно вдягають вишиванку і не забувають вигукувати «Слава Україні!» (особливо не замислюючись над змістом цих слів, і чи є за що славити по суті, через них же, до слова) В СБУ по ідеї є відомості про всіх наших громадян, які мають паспорти, наприклад, Румунії, яка вивішує списки «нових румунів» на своїх сайтах:) Була б моя воля, я би дозволив «мультигромадянство», як це зроблено в багатьох країнах. Лише обмежив би у правах обирати і бути обраними, працювати в органах влади, якщо людина не проживає в Україні більшу частину року, не сплачує тут податки і т.п. Є певний позитивний досвід в цивілізованих країнах, який варто також використати. До слова, подвійне громадянство у нас не заборонено, там йдеться, що в разі виявлення, грубо кажучи, держава визнає власника декількох паспортів лише громадянином України, якщо він, звісно, не відмовиться офіційно від українського громадянства. А ви замислювались над тим, скільки українців з подвійним громадянством по світу? Адже скільки наших громадян, які виїхали за кордон, пройшли через процедуру позбавлення громадянства? Знаєте такі випадки бодай поодинокі? То як? Чекати, що десь в Канаді, Аргентині, США, Бразилії, Польщі чи ще десь, де наших багатенько, це має до чогось призвести, і куди дивляться «їхні СБ»?:) Вибачте, тут я більше написав, але ж у попередніх відповідях я трохи на економив знаків:) Слава українцям, які прославляють нашу державу по світу, або просто чесно працюють в нашій країні! Це як альтернатива «Слава Україні!», чим, можливо, «модно» було би завершити відповідь на таке запитання:)
В Україні не дозволено подвійне громадянство. Заборони немає. Тому існують виключення, які допомагають людям прикордонних територій в існуванні. Не зовсім розумію турботу з цього приводу і тим паче при чому тут СБУ?
У нас практично уся еліта та приближені до них особи мають подвійне громадянство і не тому, що вони живуть на прикордонній територій і мають необхідність постійно перетинати кордон. А тому, що їм так зручно уходити від закону. І ні які служби їм нічого не говорять.

Голосування відбувається у нашій Фейсбук-спільноті. Щоби віддати свій голос за одного з опонентів, Вам потрібно перейти за наступним посиланням.

Архів: Гра 1, Гра 2, Гра 3, Гра 4, Гра 5, Гра 6, Гра 7, Гра 8, Гра 9, Гра 10