Доброго дня, шановні читачі. Ну що ж, Вам – цікавої гри, а суперникам – по конях чи до бар’єра!

N.B. Стилістику, граматику й пунктуацію відповідей опонентів збережено.

Регламент змагань

Бліц-анкета про найулюбленіше

Василь Марущинець, дипломат, консул України в Гамбурзі. Педагог
Сергій Пересунько, народний депутат України 3-го скликання. Голова політичної партії «СДС». Заслужений юрист України

 

 

 

Місце в Києві – Володимирська гірка, Дитинець, Поштова площа, Лиса гора, річка Глибочиця та інше, рельєф яких створює портрет орійського вождя Богдана Гатила (Аттіли)
Вид спорту – футбол, біатлон, волейбол
Кінофільм – «Залізна сотня», «Нескорений», «Трагедія Карпатської України», «Майдан розкутого народу»
Актор – Ірма Вітовська, Григорій Гладій, Володимир Горянський
Співак – Анатолій Солов’яненко
Телепередача – «Терра інкогніта», історично-пізнавальні передачі
Страва – деруни, борщ, підсмажена на грубці картопля
Напій – узвар, молоко, домашнє закарпатське вино
Вислів – «Ідеш угору – поклонися чоловікові, що спускається вниз; можливо, що зустрінеш його на зворотному шляху»
Свято – Великдень, Купайло, Покрова, Різдво
Анекдот – «Хлопчик років п’яти на колінах батька. – Тату, а що то телевізор каже, росіяни-росіяни, москалі-москалі… Як то? – Синку, росіяни живуть у Росії, в них столиця Москва, ходять у кожухах та ковпаках, співають частушкі, їдять щі, сєльодку, п’ють бояришник і занюхують рукавом куфайки. А москалі живуть в Україні і будують Українську Самостійну Соборну Державу. – А що то телевізор каже, жиди-жиди, євреї-євреї? – Синку, євреї живуть в Ізраїлі, в них столиця Тель-Авів, ходять у камізельках, лапсердаках і ярмілках, співають «Хаванагілу» й «7.40», п’ють горілку «Тьотя Соня», їдять мацу і часник. А жиди живуть в Україні і будують Українську Самостійну Соборну Державу. – А що то телевізор казав, українці-українці, хохли-хохли? – Синку, українці живуть в Канаді, Америці, Австралії, Німеччині, на Далекому Сході, ходять у вишиванках, співають «Реве та стогне Дніпр широкий», колядують, щедрують, п’ють компоти, узвари, іноді пиво й вино, їдять деруни, цибулю й сало, танцюють гопак і аркан. А хохли живуть в Україні, п’ють горілку і заважають москалям та жидам будувати Українську Самостійну Соборну Державу».
Місце в Києві – Оболонська набережна
Вид спорту – шахи, баскетбол
Кінофільм – «Війна і мир»
Актор – Богдан Ступка
Співак – Дмитро Гнатюк. Був у моєму скликанні у нашій фракції
Телепередача – політичні ток-шоу
Страва – вареники і бурятські бози. Це для мене найсмачніша їжа з-поміж усього
Напій – Іван-чай
Вислів – «Благополуччя народів залежить від справедливості законів»
Свято – Івана Купала
Анекдот – філософський: «У шафі завелась міль – батько, мати і малеча, яку з дитинства виховували, що для молі найнебезпечніша істота – люди. Мати дитині розповідала, що люди їх ненавидять, вбивають. Прийшов час, малеча підросла й полетіла першій раз по хаті. Мати вчергове нагадала – бережись людей! І ось мати чує хлопки і відчуває біду. Але незабаром маленька міль повертається неушкоджена в обійми матері та й каже – Ти, мамо, мене вчила і казала, що люди наші вороги. – Так, звісно, – погоджується мати. – Ні, каже маленька міль. Ти життя прожила, але так нічого не зрозуміла. Люди нас дуже люблять. Ти б бачила, як вони мені аплодували!..».

Побажання нашим читачам:

Перемоги у Вітчизняній війні 2013-2018 років українського народу проти московських наїзників, повернення сили і слави Української Самостійної Соборної Держави, в якій буде воз’єднано всі етнічні українські землі, покращення добробуту народу, піднесення рівня життя до найкращих світових стандартів. Відновлення братерських відносин між всіма слов‘янськими народами, посідання достойного місця в новому світопорядку – відповідно до історичного внеску нашого народу у цивілізаційну скарбницю. Духовного воз’єднання народу. А також – відповідальних провідників Нації і патріотичного Уряду народної довіри. Бажаю всього найкращого!
Бажаю здорового глузду, широко відкритих очей! І чим нам зараз важче, тим більше любіть нашу рідну Україну!

Чи не вважаєте ви, шановні, що Будапештським меморандумом нас просто банально «кинули»? (Іван Кіцун, Івано-Франківськ)

Так, вважаю. На момент відновлення своєї Незалежності в 1991 Україна мала найкращі економічні показники не тільки серед відновлених чи новопосталих країн колишнього СРСР, але й Європи і цілого світу. На нашій території опинилося 176 балістичних ракет, з яких тільки 40 було на традиційному рідкому паливі, а решта 136 було на твердому, якого не було на озброєнні інших ядерних держав. І цей могутній ядерний щит комуністичне керівництво України, виховане на чекістських традиціях інтернаціоналізму, віддало в руки нашого історичного вбивці – Московській державі – за «понюх табака» і за «Здорово живеш!». Практично не стільки просто віддало Москві, скільки відібрало, видерло з рук нашого народу його надбання – той меч, від якого мають погинути ті, хто до нас із мечем сунутиметься.
Будапештський меморандум – це банальна замануха. Він не ніс і не несе правової відповідальності сторін в зв’язку з тим, що він не ратифікований парламентами «гарантів». Нас тупо кинули, аби позбавити ядерної зброї як гарантії безпеки. На момент розвалу СРСР Україна мала 177 стратегічних ракет. Росія – 156. США – 147. Але за рахунок ракет середньої дальності Росія і США в загальному були попереду. Не було ніякої необхідності Україні роззброюватись. Ми в одну мить стали беззахисні і слабі. Це була зрада інтересів народу України Кравчуком і Кучмою. Вони, зловживаючи службовим становищем, перевищили свої повноваження, нанесли країні непоправний збиток і поставили народ на коліна перед жорстоким і цинічним світом. Тільки ціна ядерного щита України, згідно даних РБ ООН, складала 762 млрд дол. США. А безпека країни?

Серед країн за рівнем людського щастя лідирують ті, де відсутній інститут Президента. То, може, нам ліквідувати цей Інститут і бути щасливою парламентською країною? (Ольга Мішуга, Сумська обл., Конотоп)

Українська Нація за свої 7527 років державності мала багато форм управління державою і суспільством. Ми великі тисячі років шліфували ці процеси і ці структури, йдучи від різного роду роздробленостей до унітарності своєї. На сучасному етапі розвиту нашої держави ми маємо всі соціальні та інші проблеми навіть не від того, що в нас найвища посадова особа в державі називається «президент», а від клептоманії, не властивої українському народові в цілому, хоча вже є й окремі випадки виродження… Також чималою проблемою є дублювання функцій отих самих преславних «гілок влади» – адміністрації президента та уряду. А отже – надмірне витрачання коштів з народної казни на цілу «армаду» утриманців по цілій владній вертикалі. Внаслідок цього недоотримують необхідні кошти для свого розвитку цілі галузі народного господарства, цілі прошарки населення – вчителі, медики, пенсіонери, студенти, народне Військо (не поліція, а саме Збройні Сили) тощо. Тому необхідно твердою рукою відновити конституційні права громадян України і забезпечити повернення всього вкраденого майна і коштів з-за кордону, всяких офшорів, до державної казни. Окремо проситься питання про перегляд неправильних рішень по приватизації, чи точніше – приХватизації, проведеної урядами історичних зайд та різними «ловкачами» во ім’я пограбування нашого народу. У національній державі, створеній українським народом, має бути і уряд національної довіри.
Шановна Олю. Рівень благополуччя народу, а значить і щасливого життя людей, ніколи не залежали від форми правління чи від конкретних посад. Рівень життя, успішність і благополуччя людини завжди залежали від системи правил поведінки, які існують в країні. Тобто від правової системи держави. Закони або створюють умови для реального захисту прав і свобод, вільної праці, відпочинку, навчання, забезпеченні сім’ї, безпеки, вільного пересування і місця проживання, ефективного заняття бізнесом – або створюють умови, де людина цього не має, або з величезним напрягом вирішує свої проблеми. Сьогодні в Україні діє другий варіант. Законами встановлюються права людей і обмеження прав чиновників і влади взагалі. Т. Шевченко колись писав: «Коли ми вже діждемося свого Вашінгтона з новим і праведним законом? А діждемося таки колись». Він 200 років назад вірив в українського Вашінгтона, який створить для народу праведні, тобто справедливі, закони. До речі, це єдиний вихід для України. Я завжди повторюю: «Благополуччя народу залежить від справедливості правової системи країни. «Нам потрібно обрати президентом людину, яка зможе виконати цю нелегку задачу. Ніхто і ніщо інше не допоможе.

Що ви думаєте про чесність наших суддів та історію зі звільненням судді Лариси Цоколь? (Зоя Гамченко, Луцьк)

Я думаю, все-таки, що в судейському корпусі є справжні професіонали і патріоти. Хоча система вимагає швидких змін. В один момент підготувати повністю новий склад всіх судів України не вбачається реальним, але цю важливу справу можна розпочати у спосіб введення інституту виборності суддів (головних суддів, а потім і суддів) та інституту присяжних. Розмови про це йдуть давненько, але ні один керівник держави допоки не проявив належної волі в цьому питанні. Я й сам зараз спілкуюся з суддями у справі щодо мого позову до МЗС України через незаконне звільнення мене з роботи, і можу про це впевнено сказати, що чесні судді в нас є. Будучи впродовж двох засідань цілком на, як нашій команді здається, нашій стороні, суддя на третьому засіданні з мотивованих причин взяв самовідвід. Це свідчить про його високий професіоналізм, відповідальність, порядність і чесність перед Законом. Але, повторюсь, таких, на жаль, небагато. Що ж до судді Лариси Цоколь, то це якраз і свідчить про те, що я кажу. Судді в нас добрі є, але система їх тримає за горло, і не кожен наважиться відкрито виступити проти цієї системи. Моя симпатія повністю на стороні цієї судді, я вболіваю за її долю. Вірю, що після «оптимізації» державної влади в Україні відповідно до волі і потреб українського народу Лариса Цоколь займе в суддівській ієрархії нашої держави достойне місце.
В нашій державі, на жаль, судової влади як такої не існує. Є група юристів, не завжди професіональних, які повністю залежать від команди президента, слухають її і виносять рішення з урахуванням думки представників влади президента. По своїй природі судді повинні бути незалежні від влади і виносити рішення, керуючись справедливими законами. Але сьогодні кожен суддя знає, що коли він буде іти врозріз із побажаннями влади – його відкличуть. Він втратить неймовірно велику зарплату і посаду. Даже корупція в судах це менше зло для влади, чим суддівська незалежність. Тому система побудована таким чином, щоб у суддів був вибір – або справедливі рішення, або посада. Ця система влаштовує і більшість суддів. Тут не треба багато думать. Головне – дивись наверх і роби що хочеш. Я думаю, що потрібно повернутися до системи виборності суддів громадянами. Я пригадую випадок із своєї судової практики. Після повернення із будівництва БАМу мене обрали суддею, потім головою районного суду. Я, маючи уже великий досвід міжнародного права і господарчої діяльності, написав Горбачову листа. В ньому, знаючи і розуміючи правові принципи діяльності міжнародної економіки, тенденції в її розвитку, я пропонував провести відповідну правову реформу. У відповідь проти мене почалась велика робота по дескридетації мене, провокували на хабарі, в партійній газеті називали злочинцем. Я, протестуючи, вийшов із партії 1 грудня 1987 р. Після цього я доробляв суддею безпартійним, ще півтора року до закінчення строку повноважень. Обком не рішився на дострокові вибори, бо не знав, як себе проведуть виборці. Ті народні вибори були хоч якоюсь гарантією для чесних суддів.

Як так могло статися, що в нашій країні одні люди декларують свої фантастичні мільярдні-мільйоні статки, а ветерані праці з великим стажем роботи отримують мізерну пенсію? (Іванна Линько, Закарпатська обл., Мукачеве)

Вітаю землячку! Так могло статися тільки тому, що в нас, як казав Михайло Грушевський, «Біда України у тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна». А вони, ті, кому держава не потрібна, осталися після відновлення в 1991 Незалежності України всі на своїх місцях. Оскільки не було проведено негайної люстрації, як це зробили інші народи, що випручалися завдяки Україні з її Народним рухом з лабет Московської імперії, і всі ті, хто в 1989-1991 боровся проти Незалежності, отримали нові можливості безкарно грабувати народ та його державу. Тут можна багато про що говорити, але головне – це, що я сказав. «Кадри вирішують все!» – це сказав не Сталін. І тому вони «до липки» пограбували і державу, і казну, і кожного-кожного громадянина. Не треба й констатувати, що оті всі мільярди – то є все наше, яке вони видерли з використанням різних чудернацьких «схем» із кишень Українців. Що не керівник уряду – то цілими бюджетами крадуть, і крадуть, і крадуть! З болем сприймаю наших матерів і батьків, які ледве-ледве зводять кінці з кінцями. Смертність…, народжуваність… – і ми маємо за ці роки переполовинене населення! Немає роботи – немає грошей – нема як женитися-віддаватися – немає дітей, нашого майбутнього. Немає дітей – скорочується освітня база, злодійські урядники скорочують вчительський корпус… і так далі, і тому подібне. Так само в медичній сфері. Весело й заможно стало тільки попам, що всі кличуть їх провести обряди похорону, панахиди і т.д. Я маю твердий намір негайно виправити цю кричущу несправедливість. Це бажання спонукало мене добиватися правди, починаючи з середини 1970-х. А щоб я не проник «нагору», система, і Ви як закарпатка можете це знати, кидала на мене свої найкращі сили, починаючи з 1989.
При капіталістичній системі катастрофічне розшарування на багатих і бідних – це нормальне явище. Ми ж відмовились від соціальної справедливості. Наприклад: в США 46 млн. людей не ходять в школу і до лікаря, тому що немає грошей. Жінки не мають права на декретну відпустку. В Европі 32 % громадян не мають особистого житла. Не має за що купить або побудувати. Знімають житло. А коли виходять на пенсію, якщо вона є, то перебираються в будинки престарілих. Наш народ кинутий в жерло капіталістичної топки. ККД такої системи в рази нижчий, чим соціалістичної. Засоби виробництва, які знаходяться в приватних руках, приносять прибутки і прибуткову вартість своїм власникам. Народу, який побудував цю власність, попадають через податки копійки. Влада обслуговує олігархів-власників, то також має. Гроші розходяться на приватне життя власників: то на замки, то на яхти, то на відпочинки, охорону, шоу і тому подібне. Ситуація зміниться в кращу сторону тільки в одному випадку – коли ми повернемось до соціальної держави. Різниця між капіталізмом і соціалізмом така. Уявіть дві великі однакові сім’ї. В одній батько контролює всі доходи сім’ї. Всі гроші в одних руках і розподіляються вони туди, де є потреби всієї сім’ї. Ідуть на користь усіх порівну. По справедливості. Чи будується для всіх будинки, чи купляються всім автомобілі. Чи, може, одежа для всіх по справедливості. Всі разом швидше будують, ремонтують, сіють і жнуть. Тому всі разом швидше багатіють і стають благополучнішими. Це так працює соціалізм. При капіталізмі в такій же по кількості сім’ї десятки власників. Кожен планує все сам. Кожен сам получає прибутки. Осилить великі об’єкти, звичайно, не може. Гроші розпорошені. Одні їх витрачають на іду, другі на автомобілі, треті на яхти, літаки. Між ними точиться жорстока боротьба за бізнес, за виробництво, за ринки збуту. Великі об’єкти будувати не в змозі. Одні вириваються вперед, інші банкрутують, стають бідними. Проявляються багаті і бідні. Суспільство розпадається на класи. Розпочинається класова боротьба. Яка завжди приводить до крові. Ось в такому суспільстві ми живемо. Справедливістю тут не пахне. Тому на пенсії коштів не хватає. Багаті владарі все забирають собі. Поки що нічого втішного. Хоча Україна має найбільший у Европі потенціал. При справедливій правовій системі можна було б звільняти українців від оплати комунальних послуг. Держава вільно може компенсувати оплату за електроенергію, газ, вивоз сміття, житло. Малий бізнес можна звільнити від податків. Пенсії зробити високими. Але це все можливе при ефективній економіці і справедливих законах. Сьогоднішня влада тільки все розтягує. На інше вона не здатна. Я колись запитав Таріка Азіза: «А чому у вас підприємці не платять податки?». Він здивовано на мене подивився і відповів: «Вони самі заробляють кошти, самі утримують свої сім’ї. Вони не сидять на шиї у держави. Ми їм за це дуже вдячні. За що ж їх карать податками? Ми їм за це говоримо «спасибі» і створюємо умови, щоб їм було краще працювати». В Україні можна створити кращі умови для життя.

Що ви думаєте про декомунізацію? Чи треба було проти волі переважної більшості городян змінювати назву міста Комсомольськ на Горішні Плавні? (Світлана Батищева, Полтавська обл., Кременчук)

Декомунізацію треба було проводити негайно після отримання з волі Бога Незалежності в 1991 році. Що стосується особисто мене, то я як голова села Великий Раковець на Закарпатті цю роботу виконав ще в 1994 році. Для цього мені понадобилися: один аркуш паперу, година часу для написання розпорядження голови села, кулькова ручка – і одним рішучим розчерком було вирішено всі питання. В подальшому люди при оформлення різних приватних підприємств, фірм, фондів тощо по ходу повирішували всі свої питання без тертя. Тому коли через 20 років після мене наша центральна звитяжна влада дійшла до питання декомунізації, то в людей, фірм, організацій виникли проблеми з передокументовуванням… Але все одно, декомунізацію, як і демаоїзацію, десіонізацію, денацифікацію, деполпотієнґсарізацію проводити треба. Бо це все одно, що якщо блекоту на городі не познищувати враз, то воно Вам таке наросте, таке наросте! А щодо «переважної більшості городян», то тут таке логічне правило № 2: «Якщо є 100 хибних суджень, то вони не мають такої сили, як одно правильне судження». Ці ж городяни через певний час самі дійдуть до розуміння необхідності вчиняти позитивні зміни. Ваше місто має прекрасну назву – Горішні Плавні. І тому нам треба пишатися, що саме нам з Вами Бог дав можливість прислужитися майбутнім поколінням і оставити їм оновлену державу.
Я думаю, що необдумане, хаотичне перейменування населених пунктів і вулиць призведе до одного – ще більшого несприйняття або і ненависті до влади. Якщо комусь сильно хочеться, то треба виносить на референдум. Нехай самі жителі вирішують ці питання. Комсомольськ, Кіровоград і багато інших міст були перейменовані без думки жителів. Це в принципі не правильно. Але саме неправильно те що їх взагалі перейменовують. Право називати дитину чи місто має той, хто народив дитину чи побудував місто. Але для цього знову потрібен закон, якого немає. Все впирається в печерне законодавство України.
Пане Василю! Я не знаю подробиць, але чув, що Вас звільнили з посади і, як говорять, несправедливо. В житті буває різне – звільнюють навіть за правду. А Вас за що? (Сергій Пересунько, Київ)
Чи вважаєте Ви справедливим (юстичним), коли в країні, яка де-факто знаходиться в стані війни, суди практично працюють на руку ворога, виносячи жорсткі обвинувальні вироки під будь-якими приводами тисячі її захисників? На Вашу думку, чи не має тут місце національність суддів та засуджуваних? Чи не бояться судді, що своїми антиукраїнськими рішеннями та тотальною корумпованістю вони можуть довести український народ до здійснення над самими ними «судів Лінча» з боку поставленого всією правоПохоронною, соціальною та медичною системами народу на грань ФІЗИЧНОГО нищення? Чи сприймаєте Ви ідею виборності суддів (як депутатів) за принципом національних квот – відповідно до результатів перепису населення? (Василь Марущинець, Київ)
За те, що я на своїй приватній сторінці захищав честь і гідність свого народу, територіальну цілісність держави перед зазіханнями шовіністичних імперських кіл Московщини (тут все ясно), Польщі (оті всі «Львув», «всходнє кресі», нищення українських пам’ятників, антибандерівські заяви, приниження наших прапорів, у тому числі в Україні), Мадярії (зазіхання на Закарпаття), Румунії (зазіхання на Буковину, Мараморощину, частину Одещини, острів Зміїний). А також від намагань світового сіонізму поставити під сумнів виключне право українського народу бути повноправним господарем на власній землі. Пильну увагу МЗС привернуло те, що я іноді в контексті вживав нормативне слово «ж…д», яке використовується всім білим світом без будь-яких проблем. Навіть в Німеччині – і то як при кривавому Гітлерові говорили Juden, так і тепер говорять без жодних проблем. Понавиривали з контексту спорів і різних ідеологічних та інформаційних перепалок між мною та представниками московської «ольгинської школи тролів» чи донецьких та інших сєпарів, де вони нас звинувачували, що в Києві фашисти, нацисти, карателі і т.д. Тому в 2014, як повідомляло ОРТ, мою сторінку було зламано, а в 2015 я удостоївся честі потрапити до «100 лічних врагов Путіна» під номером десь 83 чи 87. Дивіться, як пишається президент тим, що Москва наклала на когось там санкції – він їх прямо героями називає, а в моєму випадку це звільнення замість подяки. Та навіть А. Парубій нещодавно заявив, що 80 % чи й всі 85 отієї самої гібридної війни – це війна інформаційна. Площадку ФБ я використовував для досліджень історії та для просвітницької роботи, обміну інформацією з провідними істориками України… Це привернуло увагу «закуліси» на такому рівні, що моє прізвище зазвучало навіть з трибуни ООН. У мені побачили найголовнішого антисеміта всіх часів і народів, а моє МЗС вивело квінтесенцію моїх «заслуг», де я названий: фашистом, нацистом, антисемітом, ксенофобом, сіячем міжнаціональної ворожнечі, зневажувачем державних символів України. Останнє дуже показово, бо я з риском для життя і своєї свободи ще у вересні 1989 року підняв навіки прапор над школою, яку з волі педколективу школи та жителів села очолив у 1988. Також у період з 1989 по 1991 я особисто ночами у відомий мені одному спосіб вивішував наш прапор над Іршавським райкомом партії, над міськрадою, на телевежі, на деяких сільрадах району. Тому «зневажувач державних символів України» з мене просто прекрасний! Все це багато описано в газетах, журналах, книгах, телевізійних фільмах. І, проявлю нескромність, відповідно п.19 ст.1 до Закону від 09.04.2015 «Про вшанування борців за Незалежність України в ХХ сторіччі», я маю статус, ще раз вибачайте, борця за Незалежність України в ХХ сторіччі. Керівництво МЗС нічого не може зупинити, проводять всю процедуру мого звільнення в смершівських традиціях і в риториці 1937 року і з формулюванням «за порушення присяги державного службовця» звільняють. В день отримання трудової книжки випадково зустрів людину (?), яка підписала наказ. На моє запитання – «Ім’ярек, Ви ж могли мене відпустити з Богом?..» (тобто просто на пенсію, про що я просив у своїй заяві, бо я вже й сам не хочу з ними працювати, раз вони мене так «пошанували»), я вчув відповідь, цитата: «Нас би не зрозуміла громадськість!». Яка саме громадськість, не сказав… Ось така справа.
А тепер про болюче для мене як бувшого радянського судді – про суд. Сьогодні суд в Україні, напевне, найкорумпованіша структура. І в першу чергу тому, що вона закрита. Її контролюють ті, кому вона служить. Суд потрібно поставить під контроль народу. А єдиний спосіб – це прямі народні вибори із кандидатів, висунутих людьми. Правила і порядок повинні бути прописані в відповідних законах. Тоді за кожним суддею будуть слідкувати сотні і сотні очей. Які потім і будуть їх обирать. В рази зменшить суддівських чиновників, які не є суддями. Повернутись до одної судової структури. Але в першу чергу треба створити відповідне законодавство. Найголовніше – потрібно мінімізувати кількість судових спорів. Бо ми скоро будемо розглядати спори, яким способом займатися сексом з дружиною. В Японії, наприклад, в судах розглядається всього 2 % від кількості всіх спірних моментів. А для цього треба прийняти відповідну кількість необхідних законів. Це не просто, але треба робити. Працюючи суддею, я і інші судді боялись брати хабарі, зловживати владою. Бо знали, що будемо за це нести кримінальну відповідальність. Тому не хотілось втрачать роботу, своє ім’я і свободу. До того ж, реформувати судову систему повинні професіонали, а не любителі.

Яка ваша перша трійка видатних українців за весь час, і чому саме вони? (Оргкомітет)

Богдан Гатило (Аттіла) – вождь Гуннії-Готії-Скіфії (нині – України), яка за його царювання простягалася від Рейну по Урал. Створив передумови для знищення в 476 Римської імперії; б) Святослав Хоробрий – вождь (великий князь) Русі, який 03.07.969 визволив Підкавказзя, Подоння і Поволжя від 319-річного іга юдеїв-«маздакітів»; в) Степан Бандера – голова ОУН, Провідник української Нації, головний ідеолог українського інтегрального націоналізму у ХХ сторіччі.
Думаю, що я назвав би такі прізвища: князь Володимир, Тарас Шевченко, Іван Франко.

В Україні дуже багато людей, які отримали звання «Герой України». На ваш погляд, чи це не є дискредитація найвищого звання нашої держави? (Тарас Шелест, Суми)

Це є найсправжнісінька дискредитація високого звання Героя України. Серед них трапляються кримінальні злочинці, державні злочинці, зрадники України, просто негідники, родичі, друзяки, подєльнікі та інша небрязь нашого керівництва держави та оточення (свити), яке надає такі звання. Справжніми ж героями нашої держави є Гатило (Кий) за його звитяги, на честь якого перейменовано навіть столицю Рамаварту-Данаперстад, Святослав Хоробрий, Володимир Красне Сонечко, Данило Галицький, Іван Мазепа, Василь-Костянтин Острозький, Петро Дорошенко, Петро Калнишевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Іван Мазепа, Симон Петлюра, Євген Коновалець, Роман Шухевич, Степан Бандера, В’ячеслав Чорновіл, Степан Хмара та багато інших, які прославили величне ім’я України. Тому треба пересіяти всіх «кавалєрів» через густе сито і у відповідний спосіб врегулювати це питання, як Бог приказав.
«Герой України» – це найвища нагорода держави. Це звання можуть носити найдостойніші. І їх не може бути багато. Тому що в іншому разі воно знецінюється. Я думаю, що сьогодні так і сталося із званням «Герой України».

Українське село вимирає. Що б ви зробили, маючи відповідну владу, щоб покращити життя селянам? (Олесь Сітало, Кіровоградська обл., Олександрівський р-н, с. Іванівка)

На свої очі бачив нерадісні картини на Черкащині. Скасування ідіотських «реформ» – медичної, податкової, освітньої, адміністративної чи, щонайменше, приведення їх до розумних показників. Само село, окремо взяте, реформувати не вбачається можливим. Тільки в комплексі! Найдошкульніше побиває оце наше село відсутність достатнього фінансування. Шляхи: розвиток фермерства середньої руки, недопущення створення монополій, крупних латифундистів, іноземців до управління ними. Українська земля – це останній стратегічний резерв, який в нас ще є. Що на наш ринок землі протягнули свої лапи різні закордонні нечестивці – з ними ми наведемо моментальний порядок.
Якщо земля має бути товаром, то її у власність повинен мати змогу придбати виключно українець. Я сказав – українець, не громадянин України! Такий порядок має зберігатися впродовж періоду, доки наша рідна Українська Держава твердо не стане на ноги!
Створення отих самих Станцій технічного обслуговування (різні МТС), виробництво малої і недорогої техніки для обробітку землі, перегляд ціноутворюючих критеріїв, забезпечення мастильно-паливними якісними матеріалами. Розвиток інфраструктури сіл і міст, щоб наші люди мали достойні умови життя та щоб мали стимул не тільки залишатися в селі, а й переїжджати на село.
Запровадження досвіду розвинутих країн в аграрному секторі економіки. Хоча комуністи й недолюбляють німців, але я як людина, що близько 20 років з перервами працювала в Німеччині, скажу, що отой весь їхній досвід нам би й знадобився. Я це вважаю дуже перспективним, бо впевнений – і я це німцям на своєму рівні весь час казав, що наш народ має не гірші трудові якості, як німецький.
Також невіддільним від питання швидкого виправлення ситуації на селі є, звичайно, драконівські заходи проти злодійського олігархату в напрямку націоналізації й передачі народові всього награбованого.
Село дійсно вимирає. Якби я був президентом, то я перше, що зробив би, – це збільшив бюджетні витрати на село в рази. Вкладав би гроші в медицину на селі, відродив би ФАПи. Підвищив би зарплати і медикам і вчителям. Працівникам культури. Вкладав би гроші в школи. Потрібно відкривати нові підприємства на селі. Давати роботу людям, створити умови життя – це головна задача. Звільнити від податків малий бізнес на селі. Доходи від продажу сільгосппродукції в основному повинні повертатись у село, а не в кишені олігархів. Дороги, зв’язок, культура, відпочинок селян – це все головні питання села. Проблеми на селі можна вирішити. В Україні для цього є умови. Немає тільки людини з повноваженнями, яка би повирішувала всі питання. І головне. Селяни повинні контролювати товарне виробництво сільського господарства.

Що треба зробити українській дипломатії, щоб нашу країну добре знали в світі не лише через видатні спортивні перемоги, а через те, що ми прагнемо в ЄС і НАТО? (Михайло Хома, Київ)

Дипломатія України повинна стати українською. До її лав мають влитися сини і дочки того народу, який створив державу. Для посилення дипломатичної присутності України в сіті, підвищення її ролі в сучасному світі, покращення її міжнародного іміджу необхідно значно посилити фінансування як кадрової складової, яка повинна зрости мінімум вдвічі, так і різноманітних програм, які здійснюються зовнішньополітичним відомством.
Також необхідно вжити комплекс (список) екстрених заходів щодо переведення системи відносин з московською державою-агресором у відповідне русло і які наблизять день великої перемоги над агресором. Важлива роль у цьому якраз і належить українським дипломатам у всіх країнах. Адже нам формувати міжнародну думку, міжнародну коаліцію, міжнародну дію (в тому числі, якщо буде треба – й військову) для придушення загарбницьких апетитів Москви та її нейтралізацію в подальшому.
Наша рідна держава має лицем повернутися до потреб українських громад по світу. Культурно-гуманітарний напрям, створення мережі дієвих культурно-інформаційних центрів, освітніх закладів, надання особам зі статусом закордонного українця можливості отримати громадянство України за спрощеною процедурою та брати участь у виборах до державних органів України. Треба робити все для того, щоб люди відчули за своєю спиною могутню силу.
Щодо ЄС і НАТО. Всі пам’ятають саміт НАТО в Бухаресті, коли ми стояли на порозі надання Україні Плану для вступу в НАТО. І одна-одненька, але впливова і відома, країна завадила цьому. Це означає, що там посольство недостатньо проводило роз’яснювальну роботу з керівництвом держави та не розшифрувало загроз, які несли дії московської розвідки в цій країні, які мало бути враховано.
Знову-ж-таки, тотальна і повальна корупція в вищих ешелонах, наявність біля 400 широколампасних генералів у Війську, які ними стали далеко не через свої воєнні звитяги – це все має бути викорінено за тиждень. Має бути здійснено всі необхідні дії для того, щоб вояк бундесверу побачив у нашому воякові брата по зброї та захотів так само захищати оті всі цівілізаційні досягнення Європи, які вже захищає український воїн на сході своєї держави.
Окремо – про роль України в реформуванні ООН. Ще з часів головування Г. Удовенка на 52-й сесії ГА ООН (1997-1998) він ставив питання про необхідність реформування. У нас тоді була унікальна можливість це зробити, і не треба думати, що тоді не можна було добитися для України статусу постійного представника в РБ ООН. Аргументів і тоді, і тепер вистачає.
Зараз є кричуще необхідно негайно внести на розгляд ГА ООН питання про відповідальність Росії за вчинення агресії проти України, захоплення її території (Крим, Донбас). Це може бути виключення її зі складу Ради Безпеки як держави-агресора, так і виключення її зі складу ООН взагалі. Досвід у цьому питанні в Росії вже є: в 1940 її вже виключали з Ліги Націй за напад на Фінляндію.
Наша дипломатія могла би також ініціювати ухвалення Верховною Радою України, якщо та сама не здогадується через свій не дуже високий рівень інтелектуального потенціалу, постанови чи й закону про скасування в документообігу назви «Росія» стосовно «Московії» та інформування міжнародного співтовариства. Все-таки дипломати напевно краще знають історію, як більшість депутатів.
Щоб Україну краще знали в світі, потрібно творити добро. Добро яке буде прикладом для інших. Добро, яке створить умови для економічного розвитку країни, для всебічного розвитку особи – кожного конкретного громадянина України. А кінцева мета це високий рівень благополуччя народу і реальний захист прав і свобод. За те, що ми хочемо в ЄС, нас ніхто не буде поважать. Та і сам Євросоюз нам не потрібний. Європа завжди дивилась на нас і нашу землю як на здобич і джерело наживи. Згадайте, скільки разів до нас приходили загарбники. А скільки нас разів грабували? При розвалі царської Россії було вивезено на Захід майна і грошей на мільярди доларів. В період Другої світової війни розореного і вивезено знову на десятки мільярдів доларів. В період розвалу Союзу Захід пограбував уже на трильйони доларів. А основні народні багатства і найбільші виробництва перейшли під контроль і у власність західних компаній. Ми завжди після Київської Русі своєю шкірою і життями годуємо західних пройдох. Нас Захід завжди зневажав і гнобив. Допомагати нам ніхто не буде. Скажіть, кожний хто читає цей текст, тільки чесно, самому собі: Ваші сусіди, друзі чи знайомі Вам часто дають гроші чи турбуються за ваш матеріальний стан? Думаю, що практично ні. Ну а тепер подумайте: якщо свої не допомагають, то якого чорта це буде робить француз, німець, поляк, італієць чи хто інший? З якого дива вони будуть виділяти кошти чужим людям, тим більше тим, хто живе в самій багатій природними ресурсами, засобами виробництва країні? Вони що – ненормальні? Вони самі (Захід) віками живе впроголодь. (Тому нас і грабують). Ми самі повинні створити такі умови для людей, щоб жити найкраще у Європі. Повторюю – у нас для цього всі можливості є. Тільки умов (законів і необхідного порядку) немає. Вашингтон, Лондон і Москва пожаліли нас, коли відбирали ядерну зброю? Вони думали за нашу безпеку і за наші долі? На…….н ми їм здалися! А поважать нас будуть в єдиному випадку – коли ми будемо могутніми і багатими. Все інше – із області фантазій. Я маю величезний міжнародний досвід. Я був міжнародним посередником між Багдадом і Вашингтоном. Я багато чого пізнав і вивчив. Ми можемо всі проблеми вирішити самі, повторюю – самі. Я із своєю командою це проходив особисто. В період тотальної блокади світовою спільнотою Іраку ми зробили неймовірне. Ми знайшли спільну мову з найвпливовішими людьми у Лондоні, Вашингтоні, Брюсселі і Тель-Авіві і змогли повернути українські підприємства на іракський ринок. На той ринок, який був для України куркою, яка несла золоті яйця. До «Бурі в пустелі» Україна заробляла в Іраку біля 2 млрд доларів у рік. Ми повернулися. Більше того, ми зуміли в той період тотальної ізоляції Іраку встановити дипломатичні стосунки з Іраком і відкрити посольства в наших країнах. Це в той період, коли туди боялись їздить. Ми змогли зробити неймовірне. А головне – що ми ні на кого не надіятись і робили все самі, своїми головами. Приведіть хоча би один подібний приклад в Україні. Їх нема. Бо наші чиновники, президенти і всі інші ідуть домовлятися завжди на зігнутих ногах. А такі ніколи не домовляються, вони тільки просять. І, до того ж, на невигідних для України умовах.

Голосування відбувається у нашій Фейсбук-спільноті. Щоби віддати свій голос за одного з опонентів, Вам потрібно перейти за наступним посиланням.

Архів: Гра 1, Гра 2, Гра 3.