Дмитро Тимчук, народний депутат України, керівник Центру військово-політичних досліджень, координатор групи «Інформаційний опір»

Щодо облаштування кордону з РФ у Харківській області

Вчора група депутатів з Комітету ВР з нацбезпеки і оборони вивчила хід облаштування держкордону з РФ у Харківській області (ділянка відділу Держприкордонслужби України «Дергачі» – район пунктів пропуску «Гоптівка» і «Журавлівка»).

Ця поїздка висвітлена в ЗМІ, не буду повторюватися. Зупинюся на трьох основних моментах:

1. Всі спекуляції навколо Плану інженерного облаштування українсько-російського кордону (а саме так цей проект коректно називається, прикордонники також називають його «інтелектуальний кордон») будуються на його фігуральному найменуванні «Стіна», оскільки багато хто одразу уявляє собі «велику китайську стіну» (очевидно, проти гіпотетичної російської кінноти, оскільки проти сучасних озброєнь регулярних армій будь-які «стіни» безглузді).

Сенс проекту – не в створенні якоїсь інженерної перешкоди, яку не могли б подолати російські ракети і авіація в разі відкритої широкомасштабної агресії РФ, як це уявляють собі окремі ЗМІ типу телеканалу «Інтер» і депутати типу Олени Сотник. Ці уявлення – з розряду навіть не наукової фантастики, і будуються або на прагненні дискредитувати сам проект, або на недостатній компетенції при надлишку фантазії.

Справжня суть проекту – у виконанні трьох основних завдань:

– політичного: позначення держкордону з РФ на місцевості.

Це не демаркація кордону як офіційний процес, в якому повинні брати участь обидві держави, і якого Україна домагалася з часів президентства Ющенка при постійному блокуванні з боку Кремля. Росія вперто не хотіла позначати кордон з Україною – адже така межа остаточно зруйнувала б шизофренічну «імперію Путіна», що існує в умах росіян, з включенням України як підневільної території під управлінням Москви.

Що ж, тим не менш, ми сьогодні ведемо процес позначення держкордону на місцевості в односторонньому порядку. До слова, і змушуємо росіян робити щось подібне – якраз вчора російські прикордонники зі свого боку кордону на декількох ділянках в Харківській області почали якісь інженерні роботи (що вони намагаються зобразити – поки незрозуміло).

Таким чином, кожен метр паркану і контрольно-слідової смуги з нашого боку – це черговий цвях в кришку труни «нової Російської імперії».

– правоохоронного: запобігання незаконних перетинів кордону і контрабанди.

Це будівництво інженерних загороджень (металевого паркану з КСП), т.зв. сенсорного кабелю, вишок з комплексами відеоспостереження в будь-який час доби, оптико-електронною системою спостереження (і відправленням «картинки» в центр управління службою прикордонвідділу, хоча можна хоч до Києва) тощо.

– військового: запобігання проникнення ДРГ противника з можливістю їхнього оперативного знищення, а також фіксація в режимі онлайн вторгнення на територію України підрозділів ЗС РФ для подальших дій у відповідь.

Це будівництво рокадних доріг (для оперативного перекидання наших сил і засобів), опорних пунктів, протитанкових ровів тощо. У разі вторгнення далі підрозділи прикордонників (а сьогодні вони мають бронетехніку, авіацію, протитанкові засоби) у взаємодії з підрозділами Збройних Сил України та НГУ приступають до виконання завдань з відбиття агресії в прикордонних районах.

Тобто даний проект у військовому плані – це наш захист не від російських «Іскандерів», а, в першу чергу, від російських «зелених чоловічків». А саме за допомогою останніх, як відомо, РФ окупувала Крим і частину Донбасу.

2. Серйозна проблема в реалізації проекту – будівництво споруд уздовж держкордону на ділянках, що належать фізичним та юридичним особам. У цьому прикордонникам серйозно допомагає Харківська облдержадміністрація, що займається питанням відведення землі. У цьому році проведені вже три наради під керівництвом заступника голови Харківщини за участю голів районних держадміністрацій щодо виділення земельних ділянок власникам тих паїв, на яких ведеться будівництво прикордонних споруд (мова йде про 634 приватні ділянки і 130 державних). Однак проблема полягає в тому, що механізм вирішення такого питання законодавчо не врегульований – і це вже завдання для нас, тобто депутатів ВР.

3. Ще одна проблема – фінансування.

На сьогодні проект профінансований лише на 14% (якщо тільки це аргумент для тих, хто волає, що «нічого не робиться» – робиться рівно на стільки, на скільки уряд виділяє гроші). Наше завдання – домогтися нормального фінансування, щоб роботи, подібні до тих, що активно ведуться в Харківській області, ми бачили і в Чернігівській, і Сумській (поки темпи там істотно нижчі). А також не забудемо ще про один путінсьий фурункул – про Придністров’я.

Джерело: Дмитрий Тымчук

БЕЗ КОМЕНТАРІВ