Дмитро Тимчук, народний депутат України, керівник Центру військово-політичних досліджень, координатор групи «Інформаційний опір»

І в продовження теми перспектив ЗСУ.

Інтерв’ю «військового експерта» з команди Зеленського, який може стати керівником військового відомства, вразило (інтерв’ю: https://www.youtube.com/watch…)

Так, пан Апаршин говорить про те, що необхідно збільшувати грошове утримання військовослужбовців. Безумовно! Вже зроблено дуже багато: порівняти зарплати військовим у співвідношенні із середніми зарплатами по країні до 2014 року і на сьогодні – смішно, ця цифра зросла в рази. Як в рази зріс (порівняно з тим часом, коли сам Апаршин служив в Генштабі та МО на високих посадах) і весь рівень соціального захисту людей в погонах. Комітет ВР з нацбезпеки і оборони за ці роки розробив десятки законопроектів з даної теми, левова частка яких на сьогодні ухвалена та є чинними Законами України.

Але, звичайно ж, цей процес повинен тривати.

Але вражає наступне. У відповідь на запитання, звідки взяти на це кошти, пан Апаршин не апелює до заявленого командою, в яку він нині входить, зльоту української економіки. Ні. Він каже просто: «Немає проблем, де їх взяти. По-перше, сьогодні в Міністерстві оборони дуже багато надлишкового майна…».

Немає слів… Тобто логіка, де взяти кошти, залишилася такою самою, як і за часів військової служби пана Апаршина: у армії є багато чого! Той факт, що в 2014 році, з початком агресії РФ, «раптом» виявилося, що розпродано чи не всі боєготові ОВТ (озброєння і військова техніка), амуніцію та спорядження, що армія починала захищати Україну на цивільних авто, а бронежилети-аптечки-форму (і ще багато-багато чого) їй постачали волонтери – для «військового експерта», який претендує на високу посаду в сфері оборони, порожній звук. Адже за 5 років ЗСУ, нарешті, отримали нормальне постачання якщо не всіх, то критично важлих позицій (до слова, в першу чергу за рахунок платників податків). Плюс іноземна військова допомога.

Так давайте знову, як в старі добрі роки, назвемо все те, що країна заробляла тяжкою працею, «надлишковим майном», і – вперед! Ура і з піснею!

Про «непотрібні» (за версією Апаршина) землі Міноборони я зовсім промовчу. Нехай для початку дізнається, як організовувалася в останні роки бойова підготовка в наших військових частинах, як «старих», так і «нових» (яскравий приклад – створений навчальний центр Сил спеціальних операцій), коли раптом виявилося, що існуючі на папері і такі, що належать армії, полігони давно (за корупційними схемами до 2014 року, в спайці Міноборони-місцева влада)… зайняті. Цивільними об’єктами, дачними ділянками, городами громадян врешті-решт…

Всі ці заяви зрозуміти неможливо. І не треба говорити мені від захисників Апаршина – мовляв, нехай попрацює, а там оцінимо результати. Ці «результати» ми – українці – розгрібаємо шостий рік. І якщо вам показують старі граблі, пофарбовані в новий колір, із запрошенням скоріше наступити на них – як на мене, розумний цього робити не стане.

Джерело: Дмитрий Тымчук