Один придворний журналіст недавно вдало пожартував: мовляв, майбутньому президентові доведеться воювати або з Росією, або з власним народом. Справді дотепно. Але це правда тільки наполовину. Бо нині чинний президент від самого початку своєї каденції примудряється воювати і з Росією, і з українським народом. Причому зі своїми співгромадянами Порошенко веде війну куди успішніше, ніж з Росією. І боюся, може саме в цій війні перемогти.

Росію навряд чи здолає, хіба що «імперія зла» сама розвалиться. А ось для перемоги над українським народом Порошенку не потрібні допомога фатуму чи провидіння – тут він цілком здатний впоратися власними силами. Уже зараз із країни бігом біжать професіонали, бізнесмени і просто люди «з руками». Ще трішки – і звідси почнуть тікати просто нормальні та притомні.

Очевидно, що нам аж ніяк не потрібен президент, який воюватиме одночасно на два фронти – і проти Росії, і проти України.

Очевидно, що нам аж ніяк не потрібен президент, який воюватиме одночасно на два фронти – і проти Росії, і проти України. Чому президент веде таку важку для себе подвійну гру?

Бо в реальності він не є Президентом України. Порошенко є президентом панівного класу нашої держави. І поставлений захищати інтереси саме цього й лише цього класу. А у владній верхівці є різні сили – хтось зацікавлений у приєднанні до Росії, хтось – «лише» у здачі Криму, у всіх свої бізнес-інтереси і погляди на життя. І Медведчук, і Парубій,  і Садовий, і Кернес є представниками цього панівного класу. І президент має захищати їхні спільні інтереси. Тому такою дивною є війна з Росією. Гібридною її робить не Путін, а сама українська владна верхівка. Там, де війна не суперечить інтересам кримінально-олігархічної еліти, – там ми воюємо, а де суперечить – там не воюємо. Натомість, на відміну від війни з Московією, війна проти власного народу не припиняється ніколи.

Це перша причина, чому за Порошенка голосувати небезпечно – він і далі воюватиме проти українського народу.

Яка його мета і мета панівного класу? Дуже проста: якнайдовше законсервувати свою владу і свою власність. Що для цього треба зробити? Винищити всіх, хто може скласти конкуренцію. Тому в Україні безперервно триває процес витискання та вичавлювання всього, що може розвиватися і мати перспективи. В зародку придушують будь-яку ініціативу, будь-яку спільноту, яка може запропонувати суспільству модель життя привабливішу за ту, яку нав’язує кримінально-олігархічна босота. Про «ринок» у нас базікають у телевізорі щодня, а на ділі у всіх царинах життя спостерігаємо подальшу монополізацію. Україна вже зараз являє собою мертвий суспільний організм, нездатний до мінімальної самоорганізації. А панівний клас пропонує дегенеративну логіку розвитку країни. І нема де правди діти – серед рейтингових кандидатів у президенти немає таких, хто не продовжуватиме «священну» війну верхівки проти власного народу.

А правда в тому, що наш панівний клас на чолі з Порошенком страшенно прагне помиритися з Путіним, навіть ціною втрати частини територій і суверенітету. Адже у нашого олігархату і російського цінності – спільні, інтереси – спільні, бачення майбутнього – спільне, механізми збагачення – аналогічні, а головне – історія створення номенклатурно-криимінального олігархату у нас спільна, совкова.

Проблема – в Путіні: він так очманів за 19 років монархічного правління Мордором, що цілковито втратив зв’язок із реальністю й не здатен об’єктивно сприймати світ. Правильно казала Меркель, мовляв, Вольдемар живе у паралельному вимірі, тому на його пропозиції наші піти не можуть. Дуже хочуть, але не можуть… Він їм, мабуть, пропонує щось таке принизливе, щось таке збочене, що навіть їхні циніки на це не йдуть.

Тому такою дивною є війна з Росією. Гібридною її робить не Путін, а сама українська владна верхівка.

Це не теперішні українські керманичі «з глузду з’їхали», як по-чекістськи жартував нещодавно Вовік у Криму. Це він сам «поїхав» остаточно, а з ним – і практично все «насєлєніє» Мордору.

Отже Порошенко, якщо й залишиться при владі, не зможе піти на виконання людоїдських «хотєлок» росіян щодо українців. Він може навіть не допустити реваншу російських політсил в Україні на парламентських виборах (хоча, скоріш за все, допустить). Але якщо залишиться при владі – точно «своїм шляхом» продовжить будувати Росію в Україні.

Це друга причина, чому не можна голосувати за Порошенка – він розбудовуватиме тут Мало-Росію для себе та своїх бізнес-партнерів.

Політологи цілком слушно вказують на важливі паралелі між політикою Путіна і Порошенка всередині своїх держав. Обидва прагнуть консервації нинішньої системи влади за будь-яку ціну. Зараз Порошенко, вслід за Путіним, створює систему балансів з олігархами та регіональними феодалами. В цій системі олігархи мають стати «ручними», а місцеві феодали, в обмін на лояльність під час виборів, отримуватимуть практично безмежну владу в своїх вотчинах. Ось на виборах і побачимо, чи вдалося Петру Олексійовичу вибудувати феодально-олігархічну вертикаль: якщо феодали на місцях зможуть протиснути перемогу ПОПа на виборах у своїх регіонах – значить, русифікація регіональної політики триває успішно.

У нині чинного президента таки є одна позитивна риса у порівнянні з іншими кандидатами. Щоправда, позитив цей створює сам факт президентства, а не його якість. Цю точку зору люблять відстоювати економісти, які вважають себе розумними і незаанґажованими. Така собі «Реалполітік» в економіці. Вони кажуть: другий термін президентства – це вже добре для економіки, бо ще 5 років правила в країні не змінюватимуть і перерозподілу власності не буде. Бізнес та інвестори і далі чітко знатимуть, куди і скільки «заносити», та можуть бути спокійні щодо своїх активів в Україні  як мінімум ще на 5 років тощо. Тому, мудрогелять економісти, наступна каденція Порошенка буде набагато успішнішою, ніж перша. Можливо, економісти й мають рацію. Якщо Порошенка оберуть вдруге президентом, інвестиції можуть активніше потекти в країну. Але які інвестиції? Тільки ті, що сприятимуть збагаченню багатих, остаточній ліквідації середнього класу і витисканню з країни класних фахівців.

Є ще одна, третя причина не голосувати за Порошенка. Це тотальна недовіра, що панує в суспільстві. Недовіра до уряду, до парламенту, до судів, поліції, і в першу чергу – страшенна недовіра до самого президента.

Петро Олексійович відверто забрехався. Обіцяв продати бізнес, а створив «сліпоглухонімий траст», завдяки якому ще більше збагачується. Обіцянку «припинити війну за два тижні» взагалі не варто не сприймати всерйоз. Офшори, скупка людьми Порошенка активів соратників Януковича, «Укроборонпром» зі Свинарчуками… Президент так багато брехав, що йому в принципі неможливо вірити. Тому розповіді, що він десь там якісь власні мільйони витрачає на армію, звучать як «бла-бла-бла»…

Нарешті Порошенко засвітив свій кадровий резерв. Ми дізналися, в чиї надійні руки він зібрався передати країну, коли прийде час іти на пенсію.

До речі, передвиборче турне Порошенка по країні я оцінюю дуже високо – з мистецької точки зору. Гарно виступає на сцені, чортяка! З акторської точки зору – високий клас. Де треба підвищувати голос – підвищує, де треба – переходить на шепіт, де треба – грім гримить і стіни тріщать! Органічно це робить, невимушено. Можливо, Порошенку хтось дає уроки акторської майстерності? І талант у нього незаперечний. Розумно говорить, без папірця, знається на темах, які озвучує.  Іноді, коли слухаєш Порошенка, думаєш: якби всю енергію та розум він і справді спрямував на боротьбу з корупцією, на відродження високотехнологічних галузей – за найближчі років десять ми би Південну Корею обігнали! А ще якби ЮВТ йому допомагала… Однак це все дурні марення.  Згадані персонажі ніколи не будуть працювати на майбутнє країни, та і на світовий прогрес теж. У них – інша віра. Їх знудить, якщо вони почнуть працювати на благо людей.

Є ще й четверта причина не голосувати за Порошенка. Сформулювати її можна у трьох словах – Гладковський, Жуков, Рогоза.

Ігорьок Гладковський, Віталік Жуков та Андрійко Рогоза. Знайомтеся – майбутні топ-менеджери компаній, майбутні українські младоолігархи. Нарешті Порошенко засвітив свій кадровий резерв. Ми дізналися, в чиї надійні руки він зібрався передати країну, коли прийде час іти на пенсію.

 

Знайшлися люди, які проаналізували виступ Гладковського-молодшого у відповідь на розслідування Бігуса. Вони звернули увагу: коли Гладковський-«джуніор» таврує Бігуса, то буквально копіює поведінку і стиль мовлення гаранта Конституції. А ще юне бізнес-дарування вкрай упевнене в собі. Навряд чи таке син колишнього заступника секретаря РНБО дозволив би собі без дозволу Порошенка. Таке враження, що сценарій відеоролика писали політтехнологи із команди президента. Тому не треба мати ілюзій щодо результатів аудиту в «Укроборонпромі». Під час другої каденції Порошенка чекайте цих «хлопчиків» на високих посадах.

Ось таке кадрове майбутнє Україні готує команда нинішнього президента. Жорстокі, цинічні, тупі, страшенно самозакохані любителі «русскава міра», які вірять у свою винятковість. Ці хлопці прийдуть на зміну нинішнім «любим друзям» – Свинарчуку, Кононенку, Мартиненку чи хто там ще. Оце справді страшно, бо дивлячись на них, дуже легко спрогнозувати майбутнє країни, а ще легше – своє майбутнє у цій країні.

Читайте: Прогноз на 2019 рік від Яна Борецького

Україна – територія «МММ», але зі світлом у кінці тунелю: підсумки року