(Попередній матеріал: Ян Борецький: Чому я не голосуватиму за Порошенка)

Історія перебування на посаді Президента Петра Порошенка для тих українців, хто ще не втік із країни та на щось таки сподівається, доволі трагічна. Натомість, історія з останнім хрестовим походом Юлі у президенти виглядає як комедія чи навіть фарс.

Перший аргумент проти Тимошенко – вона стала смішною

«Останній шанс для бабусі», «Пропало всьо!» – ці злі фотожаби, як це не прикро для їхнього об’єкта, відображають реальність. Тимошенко за останні кілька років втратила почуття гумору і самоіронії, стала пародією самої себе на саму себе, місцями – дуже кумедною пародією.

Приваблива, стильна, гостра на язик, непереможна в публічних дискусіях. Гарний оратор, який може зачарувати публіку і обеззброїти опонента. Такою завжди ЮВТ позиціонувала себе. Це була «фішка» Тимошенко. В царині політичної естетики Юля була ледь не взірцем для української політики. Але такої Тимошенко вже немає.

Некоректно присікуватися до зовнішності, тим паче до зовнішності немолодої жінки. Але Тимошенко перебуває у публічному просторі, а закони публічного простору безжальні і до «підпільних мільйонерів», і до жінок поважного віку.

У гонитві за молодістю і новими образами, які мають підсилювати довіру виборців, ЮВТ втратила щось дуже важливе, щось не те з собою зробила. Це і зовнішність, і якась шепелявість, помітна, коли вона говорить стиха. Але щось змінилося і всередині.

Історія з останнім хрестовим походом Юлі у президенти виглядає як комедія чи навіть фарс.

Тимошенко нині виступає ніби й розумно, впевнено і переконливо, але їй не віриш. Колишня магія зникла, розвіялася. Натомість з’явився ледь не чаплінський трагікомізм. Репризи «Тимошенко і хот-доги», «Тимошенко п’є смердючу каву на АЗС»  так і просяться в цирк!

Можливо, щось перемудрили із пластичною хірургією, можливо, справді нові образи виявилися аж надто сексуальними? Хтозна, може, справа ще й у тюремному минулому, яке її надломило. Це брехня, що «одна відсидка замінює п’ять університетів». Тюрма ще нікому на користь не пішла. Подивіться он на Луценка – того взагалі жаби скоро зовсім доконають! А може, Юля просто перестала вірити у свою щасливу зірку?

Немає вже потужної Тимошенко, яка все зносить на своєму шляху. Залишилася втомлена жінка, якій, здається, піднабридло розігрувати з себе Жанну Д’Арк.

Вона втратила впевненість і кидається з боку в бік. То вона патріотка і за перемогу над Росією, то закликає усіх об’єднуватися заради миру. Заради миру з ким? З колаборантами з «Л-ДНР»? Тарута, бачте, її підтримує (той самий, який здав Донецьк).

Не проти коаліції з нею і Бойко, якого після повернення з Московії можна спокійно «пакувати» за зраду батьківщини.

Тимошенко кричала про «новий курс», про залучення інтелектуалів, про широку громадську дискусію щодо нової Конституції. Але далі посиденьок із розумними хлопцями та дівчатами «новий курс» нікуди не пішов. Чому по діях Тимошенко не помітно, що поради їй дають розумні люди, у яких є візія майбутнього України?

Ще є один болючий для Юлії Володимирівни момент – вона несподівано очевидно програє суто трибунні змагання Петру Олексійовичу, вона гірше за нього виступає на зустрічах із виборцями. Її спічі поступаються виступам президента і за виконанням, і за змістом. Раніше такого не було. Раніше, яку б ахінею вона не верзла з трибун, вона залишалася переконливою, спрацьовувала магія ЮВТ, її харизма. І третина країни завжди їй вірила!

Немає вже потужної Тимошенко, яка все зносить на своєму шляху. Залишилася втомлена жінка, якій, здається, піднабридло розігрувати з себе Жанну Д’Арк.

Відомо, що Тимошенко завжди була прекрасним тактиком і посереднім стратегом. Вона вміла моментально будь-яку ситуацію пустити собі на користь. Але чому вона останнім часом почала припускатися грубих тактичних помилок? Що означає відсутність чіткої позиції щодо Мангера? Вона ж могла відмежуватися від однопартійця, підозрюваного у вбивстві, чим одразу продемонструвала би людям, що на відміну від Порошенка, не буде до останнього покривати вбивць Гандзюк. Але ж ні…

Тимошенко завжди вдавався один фокус. Вона багато років керувала олігархічною фракцією  в парламенті й водночас примудрялася переконувати українців у тому, що вона – борець з олігархами №1. Виголошувала правильні гасла з трибун, говорила про структурні реформи, мовляв, треба перекривати дірки, через які панівний клас висмоктує гроші з економіки тощо – і разом з тим, фракція Тимошенко завжди була переповнена такими кровопивцями. Це всі бачили, але протиріччя не помічали. Тимошенко вдавалося залишатися «у білому» посеред тотального лайна. Коли її запитували, чому вона тримає у фракції котрогось покидька, Юлія Володимирівна, не змигнувши оком, ліпила щось неймовірне про «перевиховання». Усе їй сходило з рук. А зараз, як показує соціологія, маса зазомбованих ЮВТ скоротилася відсотків до 10-15. Цього замало.

Це ще одна причина не голосувати за Тимошенко – вона втратила навіть ті чесноти, які мала. Робить помилку за помилкою і загубила «політичну чуйку», яка її особливо вирізняла в українському політикумі.

«Геніальний тактик» Тимошенко чомусь не використовує свої очевидні козирі під час виборчої кампанії. Чому вона не розповідає на кожному кроці, що 2,7 млрд доларів «Нафтогазу» вдалося відсудити у москалів завдяки тому самому «кабальному», тричі обпльованому контракту, про який вона домовилася у січні 2009 року з Путіним? Ті домовленості у нас прийнято таврувати і розповідати, скільки мільярдів Україна переплатила Москві за газ. Чомусь не чуємо, що контракт, підписаний 19 січня 2009 року, був першим контрактом з «Газпромом» про формулу ціни на газ, де вартість була прив’язана до світових цін на нафту. А до того моменту ціна російського газу для України визначалася довільно, на зустрічах «без краваток». Ці таємничі «домовленості» між президентами носили чисто корупційний характер. Які «договорняки» відбувалися між Путіним і Кучмою, а потім між Ющенком та Путіним – ми хіба що здогадуємося. До чого там був вор Сьома Могилевич, як він пов’язаний з постачанням газу через «Росукренерго»? Про це ще нескоро дізнаємося…

А умови постачання газу, про які домовилася Тимошенко, були  типовими для контрактів щодо постачання газу в країни ЄС. Це була перша, хай і не найуспішніша, юридична формалізація відносин з РФ у питанні енергоносіїв. Про це писали фахівці, і зараз пишуть. А головне – у цьому контракті стаття 8 передбачала вирішення суперечок в Арбітражному інституті Торгової палати міста Стокгольм. І «Газпром», за контрактом, мав би виконувати рішення стокгольмського арбітражу. Чому цього не хоче пояснити сама Тимошенко та її команда? Запишемо до загадок. Але констатуємо: це ставить під питання її адекватність як політика в цілому.

Чому Юля завжди так охоче брала в свої списки крадіїв, аферистів, організаторів тіньових схем обкрадання держави, навіть убивць? Може, відчувала духовну спорідненість?

Та є в діяльності Тимошенко ґандж, який переважує всі вищезгадані її вади як політика. Фундаментальний недолік, через який за неї не можна голосувати в жодному разі. Йдеться про абсолютно недолугу кадрову політику. Це її найслабше місце, це граблі, об які колишня прем’єрка вже десятки разів розбивала собі лоба (не кажучи вже про нещасну Україну).

Чому Юля завжди так охоче брала в свої списки крадіїв, аферистів, організаторів тіньових схем обкрадання держави, навіть убивць? Чому її завжди так тягнуло до цих людей? Усіх хотіла перевиховати? Чи, може, відчувала духовну спорідненість?

У кадровій політиці слова Тимошенко завжди розходилися з ділами. У її фракції – якась кунсткамера покидьків! Пригадаємо тільки «бютівців» у парламентах VI-VII скликання. Ось, помилуймося… Перерахую лише найодіозніших соратників Юлії Володимирівни за абеткою:

  1. Брати Буряки. Зрадили її і пішли в Партію регіонів. Ними цікавляться навіть у підкомітеті із закордонних справ Палати представників США, але вдома брати Буряки – у повному ажурі. Ось недавно розжилися поблизу Конча Заспи земелькою, яка мала би належати національному парку.
  2. Богдан Губський – соратник Медведчука, пов’язаний із бандою «Капітошки».
  3. Таріел Васадзе – головний «утилізатор» українського автопрому.
  4. Костянтин Жеваго – це його Ferrexpo видушує людей на Полтавщині, а депутат чхати хотів з балкону свого швейцарського офісу на хворих із патологіями щитоподібної залози з Горішніх Плавнів. Зараз підозрюють, що Жеваго обікрав власний банк.
  5. Володимир Зубик – зрадник №1 у «БЮТ», утік до «регіоналів».
  6. Наталя Королевська – захисниця «русскава міра» з Луганська, за даними правозахисників Донбасу, власниця незаконних копанок, де експлуатують неповнолітніх.
  7. Олег Ляшко («невдячна скотиняка»).
  8. Максим Луцький – кум одіозного Дмитра Табачника, ексцентричний тип (що він виробляв у НАУ!). Є дані, що Луцький організував фіктивний замах на самого себе.
  9. Володимир Олійник – «привіт із Москви!».
  10. Сергій Пашинський – любитель постріляти по живих мішенях.
  11. Андрій Портнов – утік із командою Януковича.
  12. Олександр Фельдман – кредитний аферист, печерний українофоб із Харкова.
  13. Олександр Шепелєв – взагалі унікум: узимку минулого року його знайшли в лісі під Києвом із документами «ДНР», підозрювали у замовному вбивстві ще до того, як він попав у «БЮТ».
  14. Євген Добряк (банда «Добряки», про яку розповідав Ющенко).
  15. Валентин Лозінський – цей вбив людину просто так, щоб не заважала йому відпочивати.
  16. Антон Яценко – батько тендерних схем, «нагрів» державу на десятки, а то й сотні мільярдів гривень.

Головне в цьому проскрипційному списку навіть не те, що всі ці члени команди Тимошенко – особи сумнівні, що не дружать із законом. Схожих злочинних персонажів можна знайти «пачками» і в інших партійних списках. Зараз, мабуть, людину, на яку немає серйозного компромат, на гарматний постріл до Верховної Ради не підпустять. Продажні, схильні до злодійств типажі – норма у нашому парламенті.

Якщо кримінальникам і аферистам страшно жити поряд із Тимошенко – то що відчуватимуть прості люди в країні, яку очолить президент Тимошенко?

Головне в цьому списку те, що це – список зрадників. Вони «кинули» свою благодійницю. А це свідчить про якість керівництва партією, про глибоку неадекватність самої лідерки «Батьківщини». Такого кадрового провалу не було ні в кого, окрім Юлії Володимирівни.  Адже це вони її дурили і зраджували, а не вона їх виганяла. Це – апогей некомпетентності для корумпованого політика, який працює в умовах олігархічно-кримінального режиму. Це свідчить, що Тимошенко не є компетентною, до того ж небезпечна для оточення, тому від неї й тікають. Тікали не тому, що змушувала припинити красти – згадайте, хоч один злодюга після переходу в «Батьківщину» припинив красти? Нема таких.

Тікали від Тимошенко, бо вважали небезпечним залишатися з нею. Боялися її авантюризму й непередбачуваності. І хто тікав? Люди, на яких немає де печатки ставити, аферисти, які звикли жити під загрозою арешту чи замовного вбивства. Люди, яким не псують сон мільярдні борги, не псують апетиту згадки про тих, кого вбили з їхньої провини. Ось таких «бувалих» кадрів відлякує від себе Юля. І якщо кримінальникам і аферистам страшно жити поряд із Тимошенко – то що відчуватимуть прості люди в країні, яку очолить президент Тимошенко?..