Петро Олексійович так захопився власним збагаченням, що проґавив глобальну змову проти себе. Історія про те, як Порошенко з тріском вилетів із влади, обов’язково увійде до підручників. І кому програв – ляльці, голограмі, пустодзвону! Це треба вміти. Треба було докласти неабияких зусиль, щоб на такому тлі бути гіршим. Хоча насправді історія із приголомшливим провалом «шоколадного короля» – це стара історія про те, як жадібність позбавляє розуму, здорового глузду та інстинкту самозбереження.

Подумати тільки, як для нього все було добре протягом останніх п’яти років! Торгові точки плодилися по країні, наче кролики. Зі зростанням статків теж було нівроку. Наші західні партнери повідомляли, що бізнес президента, за їхніми даними, вже мільярдів 7-8 «зелені» важить. Оце здобутки!

 

В країні теж був повний контроль над усім. У червні 2016-го головний політтехнолог президента Ігор Гринів похвалився, що відстежують навіть Зеленського, але він чинному президенту не конкурент, на відміну, мовляв, від Тимошенко чи Садового.

1 квітня король прокинувся голим. Порошенко за одну мить опинився в меншості та в ізоляції на політичному полі. Всі проти нього!

І ось 31 березня 2019 року з’ясувалося, що поки президент крокував країною та світом від перемоги до перемоги, за його широкою спиною зібралася потужна фронда. Коломойський, Ахметов, Фірташ, Льовочкін, Хорошковський, Портнов, Лукаш, Шуфрич і ще багацько усіляких «регіоналів», які мріють про реванш «русскава міра» в Україні. І «прімкнувший к нім» Аваков на додачу.

1 квітня король прокинувся голим. Порошенко за одну мить опинився в меншості та в ізоляції на політичному полі. Всі проти нього! Телебачення почало завзято тявкати, який він поганий президент. Політики і політологи (як завжди) продемонстрували фантастичну вправність у мистецтві перевзування просто в польоті. Солідні «експерти» нібито із пропрезидентського пулу, типу Фесенка, почали видушувати якусь ахінею на користь Зеленського. 80 відсотків телевізора – проти Порошенка! Як можна управляти країною, щоб 80 відсотків телеканалів були проти тебе? За умови, що ти практично власник цієї країни, а вона ще й у стані війни. А президент думав, що зміцнює свою владу, що все контролює. Ну-ну…

Петрові Всемогутньому довелося принижуватися перед Зеленським, іти на поступки, погоджуватися на усілякі дурниці, які лунали зі штабу переможця першого туру.

Це страшний провал, і не тільки в інформаційній політиці, але насамперед у безпековій царині. Саме в тій, за яку відповідає президент. Бо він особисто і країна загалом стали жертвами небезпечної політтехнології. Але щоб ця технологія спрацювала – Порошенко і його оточення таки добряче й самі постаралися…

Перша складова перемоги «шановного Володимира Олександровича» ґрунтується на відомому принципі: якщо конячу дупу постійно показувати по телевізору – у неї з’явиться президентський рейтинг. В ролі конячої дупи в українському телевізорі останні 15 років виступав пересічний комік Зеленський. Його так активно нав’язували українцям, що він зрештою став популярним.

Друга складова провалу Порошенка пов’язана з тим, що він та його команда знехтували заповіддю Макіавеллі про фортеці. Вражає, що попередник Порошенка – Янукович – на його ж очах погорів на тому самому, хоча Петро – явно не Вітя. Так ось, Макіавеллі попереджав: не можна ставати ненависним своєму народові. Якщо тебе ненавидить власний народ – жодні фортеці тебе не вбережуть. І ще про чужоземні війська попереджав славетний флорентієць.

Якщо конячу дупу постійно показувати по телевізору – у неї з’явиться президентський рейтинг. В ролі конячої дупи в українському телевізорі останні 15 років виступав пересічний комік Зеленський.

За часів Порошенка українці збідніли втричі – з 8 до 30 гривень за долар, щоправда, хтось на тому добре нажився. За часів Порошенка панівний клас продовжував збагачуватися, а народ – бідніти. Почитайте декларації за 1 квітня: наші чиновники, судді, прокурори і олігархат задекларували ВДВІЧІ більші доходи, ніж минулого року! Не зважаючи на це, президент продовжував вішати локшину про якісь «реформи» в економіці, про антикорупційну реформу тощо. Та всі бачать, що реформи імітують на догоду панівному класу і не більше.

Народ зненавидів Порошенка, народ почав його зневажати, а президентові (от бідося!) про це не доповіли. Здається, він досі не в курсі про те, як до нього ставиться народ.

Що таке томос на тлі субсидій, коли ти з ранку до вечора горбатишся на роботі, а на елементарне грошей бракує й ти у держави клянчиш? Який, до дідька, безвіз?! Навіщо їхати до ЄС, якщо у нас тут свої «Дюссельдорф+» та «Роттердам+», завдяки яким із твоїх кишень останнє витрушують? Та ще й вистачає нахабства розповідати, що завдяки цим формулам корупцію в енергетиці викорінюють!

І саме це головна причина перемоги «слуги народу» – ірраціональна віра наших людей в чудеса.

Третя складова перемоги Зеленського полягає вже в самому народові. Український народ може здогадатися, що Порошенко зі своїми порохоботами нахабно брешуть про фіктивні реформи. А ось здогадатися про те, яке лайно може лежати в упаковці під назвою «Зе», українцям уже не до снаги. І саме це головна причина перемоги «слуги народу» – ірраціональна віра наших людей в чудеса. Українське підсвідоме чомусь укотре вибирає найгірше. Я вже писав, що Порошенко і Зеленський в другому турі – це не гірший за інші варіанти, а найгірший. Чому наше підсвідоме постійно робить помилковий вибір? Здається, є над чим замислитися нашим інтелектуалам. Наприклад, тому ж психоаналітику із «Самопомочі» пану Березюку.

Підозрюю, що пан Олег визнав би, що голосування за віртуального кандидата, про якого ніхто геть нічого не знає, є проявом фундаментальної онтологічної та екзистенційної кризи українського етносу. Цей народ не здатен мислити логічно, відповідно до здорового глузду, не здатен навіть до інтуїтивних дій, спрямованих на самозбереження. Цим народом керує якесь загадкове підсвідоме, що штовхає українців весь час до самовбивчого ірраціонального вибору.

1991 року вони не вибрали Чорновола, проголосували за номенклатурника Кравчука. 1994-го зробили ще гірший вибір на користь проросійського Кучми, який виплекав олігархів, нав’язував суспільству аморальність, цинізм, жорстокість, продажність, українофобію. 2004-го на руках внесли на Банкову Ющенка, однак він виявився зовсім не тою людиною, яку підняв на вершину Майдан. 2010 рік – вибрали «двічі не судимого» урку й досі вихаркуємо свій вибір кров’ю, втратою Криму і Донбасу. І ось голосуємо за фантом, за вигадку, лише б не за Порошенка. Боюся, Зеленський-президент як мінімум коштуватиме країні подальших територіальних утрат.

Хто голосує за Зе?

Я б поділив прихильників Зеленського на три категорії. Справді, його електорат – це не проросійський виборець. І цей факт лише підтверджує, що нинішні вибори виявили глибочезний розкол в українському суспільстві. Не по лінії Росія – ЄС чи, скажімо, НАТО – ОДКБ. Все набагато серйозніше. Я в попередньому матеріалі писав, що розмежування у нас простежується уже не за ціннісним вибором, а по лінії «нормальний – ненормальний».

До першої категорії симпатиків коміка №1 можна віднести «великих ненависників». Вони страшно ненавидять Порошенка і панівний клас України за те, що ті брешуть, грабують, знищують країну. Вони ненавидять панівний клас за власні нещастя, за втрачену молодість, за нереалізований потенціал. Вони викохали і випестували свою ненависть і мають цю ненависть реалізувати. Навіть ціною загибелі України, навіть ціною втрати територій чи суверенітету. Вони наскільки запеклі і самовіддані у своїй ненависті, що їх не зупинить ніщо: ні здоровий глузд, ні аргументи, що Зеленський – лялька в руках олігархів. Для них вершина насолоди – помста. Цей прошарок ненависників є зворотнім боком фундаментальної якості українців – шаленого потягу до свободи, тої особливої риси нашого етносу, яку Семен Глузман називає «геном спротиву». Так, трагічна історія виховала з нас страшенних ненависників, які не терплять компромісів, для яких не існує часу очікування, для них «свобода або смерть», як було ще за часів Коліївщини.

… усі вони вже перейшли на бік сильного. А сильний у цій суперечці – ставленик Коломойського. Навколо Зеленського склався новий олігархічний консенсус. Вони виструнчилися і чекають сприятливого моменту перестрибнути у табір переможців.

Друга категорія прихильників Зеленського – це професійні зрадники і пристосуванці. Всі ці хитруни, лизоблюди, лицеміри, плазуни, яких виховала столітня рабська історія України. Вони десятками поколінь шліфували вміння зраджувати, підставляти, заздрити, вміння бути для всіх хорошим, усім подобатися – і одночасно не мати жодної позиції і життєвих принципів. Ці Кирпи-Гнучкошиєнкови досі реально верховодять Україною. Вони слизькі, мов вужі, пронирливі, мов пацюки, й вони всеядні.

Зверніть увагу, скільки зараз з’явилося в телевізорі політиків і політологів, позицію яких не можна зрозуміти, які ніби і за того, і за того, і водночас здається, що вони поза конфліктом. Але якщо уважно прислухатися, то зрозумієш – усі вони вже перейшли на бік сильного. А сильний у цій суперечці – ставленик Коломойського. Вони знають, що навколо Зеленського склався новий олігархічний консенсус. Вони виструнчилися і чекають сприятливого моменту перестрибнути у табір переможців. У них за пазухою уже є скальпи тих, кого здадуть своїм новим господарям.

І третя категорія виборців Зе – це ті, хто голосує за віртуального кандидата. Вони вигадали собі нового президента, вони вірять, що Зеленський буде робити саме те про, що вони мріють. А мрії у них у всіх різні, і Зеленський у них різний. У штабі ставленика Коломойського розуміють це дуже добре. Вони в курсі, що люди голосують саме за віртуальний, порожній образ, тому дуже правильно заборонили Зе спілкуватися з людьми, з журналістами, заборонили висловлювати свої погляди. Розуміють: щойно Вовка почне патякати про те, що думає, – його рейтинги одразу поповзуть вниз, кількість прихильників зменшиться, адже ті відчують дисонанс зі своїми фантазіями.

Люди, які поміж живими кандидатами і віртуальним образом вибрали віртуального персонажа, порожнечу і абсолютну невизначеність… Що можна сказати про цих людей? Достеменно зрозуміло одне – у їхніх головах така ж порожнеча і беззмістовність, як і в образі Зеленського. За віртуального кандидата голосує те саме «сіре покоління», нашестя якого передрікали провідні політологи і  філософи України.

… щойно Вовка почне патякати про те, що думає, – його рейтинги одразу поповзуть вниз.

Штаб Зеленського працює дуже розумно і технологічно. Вони цілком виправдано відмовляються від діалогу з суспільством. Представники «Слуги народу» поводяться в ефірах, як дрібнокримінальні гопники: всіх ображають, безпричинно впадають в істерику, із кожного слова опонента роздувають образу для себе, б’ють себе в груди, накручують. Особливо успішно ця роль вдається сину актриси Дмитру Разумкову. Хлопець має не тільки дві вищі освіти, а ще й артистичні здібності. Така дрібнокримінальна поведінка теж невипадкова – вона подобається виборцю. У штабі Зеленського чудово знають: зараз значна частина українців за своїм психотипом, за характером поведінки в побуті – агресивні неадеквати. Тому члени команди Зе і він сам поводяться, наче гопники, щоб бути схожими на своїх виборців.

 

Багато розповідають, що Зе – не проросійський кандидат. Це не зовсім правда. Адже сам тренд його виборчої кампанії є суто російським. Команда Зе декларує сакральність і недоступність для виборців кандидата в президенти. І виборець головного коміка країни погоджується із таким станом справ. Йому сакральність і недоступність «Слуги народу» навіть подобається, подобається, що він усіх «посилає» та принижує, в тому числі чинного президента.

І виборець головного коміка країни погоджується із таким станом справ. Йому сакральність і недоступність «Слуги народу» навіть подобається, подобається, що він усіх «посилає» та принижує, в тому числі чинного президента.

Це свідчить про те, що український виборець за своїми уподобаннями наближається до російського, а не до європейського. Команда Зе ніби говорить його прихильникам: бидлу не треба знати, що думає президент, холопи взагалі не мають права бачити Його, коли захочуть, піддані не мають права про щось Його запитувати, треба радіти, коли ваш господар сам зглянеться на свої рабів і захоче поговорити з ними, і щастя для них уже в тому, що сонцесяйний звертається до них. І багатьом українцям до душі такий характер діалогу із владою. Коли українці голосують за віртуального Зеленського, вони саме такий тренд сакралізації влади підтримують, а значить, наш внутрішньополітичний дискурс за останні роки наблизився до російського тренду взаємин за принципом «барин – холоп».

Треба визнати високий рівень інтелекту за нашими олігархами. Як вони майстерно обвели навколо пальця Порошенка! Їм не відмовиш у глибокому розумінні української душі. Порошенко думав, що править Україною, але не зміг перемогти олігархат, який справді править Україною, бо знає український народ глибше, ніж Гринів із Медведєвим.

Олігархи впіймали наш народ на гачок «слуги народу». Як вони здогадалися, що саме зараз перемогти здатний ось такий віртуальний «великий німий» кандидат, який тільки ховається від публіки та принижує своїм тролінгом? Це геніально. Цікаво, чи є конкретний автор у цієї ідеї?

Маємо підстави привітати усіх нас – олігархічний консенсус вийшов в Україні на якісно новий рівень.

Зеленський – пусте місце, ніхто, у нього немає світогляду, немає переконань. Він ідеальний ставленик олігархів, його функція – ретранслювати колективну волю олігархату – і все. Маємо підстави привітати усіх нас – олігархічний консенсус вийшов в Україні на якісно новий рівень.

Тим часом Порошенко теж усвідомив, що Зе – ставленик олігархату і продукт нового олігархічного консенсусу. Недаремно Петро Олексійович, як цуцик, бігає навколо нього, дослухається до всіх забаганок його команди, бо сила – на боці «слуги народу».

Не думаю, що олігархи планують довго тримати Зеленського в кріслі президента, бо є ризик, що той заграється і не захоче слухняно виконувати відведену йому роль. Після перевиборів до парламенту, де, за задумом, «Слуга народу», «За життя» та «Опоблок» сформують більшість, Зе знімуть. Президентські повноваження передадуть новому спікеру Верховної Ради – високодостойному добродієві Медведчуку – і  вже він проводитиме політику примусу України до російського стійла. Цікаво, який механізм вони застосують, щоб до листопада не розгубити рейтинг «слуги народу» та його услужливої партії? Які у них політтехнології для цього підготовані?

Коли бачиш, як майже на всіх телеканалах біснується і радіє московська мерзота, хочеться, щоб у другому турі переміг Порошенко. Щоб він повернувся і розібрався із усією цією слизотою, що повилазила зі своїх смердючих закутків і верещить в ейфорії від передчуття, як буде мститися Україні та українцям під проводом Зе. Але це безпідставні мрії. Навіть якщо станеться щось фантастичне і Порошенко раптом переможе – він не буде мститися. Ми не побачимо змін у ЗМІ, «112-й» та «Ньюзван» і далі вестимуть російську пропаганду, в «Укроборонпромі» і далі крастимуть по-чорному його друзі, хіба що деякі прізвища зміняться. Він буде і надалі захищати інтереси панівного класу. Інтереси Медведчука, Червоненка, Шуфрича з Пальчевським для нього важливіші, ніж інтереси українського народу. І якщо ви уважно слухали останні виступи «лідера нації» – легко здогадатися, що він робитиме, якщо залишиться президентом.

Ян Борецький для видання InfA

Читайте: Ян Борецький: Велике (ге) Зе накриває Україну