Євген Якунов, журналіст

Я от не розумію: блоґер, якому я завжди симпатизував через виваженість суджень, раптом як з ланцюга зірвався і чомусь аж заволав на всю блоґосферу:

«Буде другий тур, в якому особисто я буду голосувати за (тут йде ім’я). Так-так! За (ім’я)! Можете відписуватися, називати мене (погане слово), розповідати, скільки і чого мені платять. Між тим, що є зараз, і тим, що буде, я виберу менше зло…».

І далі чотири абзаци абсолютно банальних аргументів, які ось уже кілька місяців поширюють передвиборчі штаби. І все це з безліччю знаків оклику! З неприхованим щенячим захоплення, що ось я такий буду голосувати за такого-то (таку-то)…

І це ж не поодинокий випадок. Часом у своїй любові до політичних персон публічно зізнаються цілі журналістські колективи! Ось ми, мовляв, які сміливі!

Я навмисне не називаю імена «обожнюваних» кандидатів – можете підставити будь-кого: Тимошенко, Порошенко, Гриценко, Зеленський, Ляшко, Рабінович…

Справа не в якостях претендентів. Цікавить одне питання: навіщо? Навіщо це робити?

Я поважаю переконання інших людей. І якщо ти визначився, то прийде час – зайди в кабінку і тихо проголосуй. Навіщо про це волати на весь світ? Що світу з того? Та ще за три місяці до голосування, коли передвиборча кампанія ще й не починалася.

Дорогий мій ЛГД (лідер громадської думки)! Як ти не розумієш, що тебе після цього перестануть читати.?

Ні, число френдів не зменшиться. Політичні «заєдинщики» дізнавшись, що ти свій, вже не будуть шукати в твоїх постах прихованого сенсу, ламаючи голову: за кого ти? Вони будуть лайкати, не читаючи, щоби показати всім, як вас, «заєдинщиків», багато.

А ті, у кого в кумирах опоненти твого героя, вже не будуть шукати в твоїх рядках одкровення, і навіть якщо ти будеш сто разів мати рацію, вони сприймуть твої рядки як пропаганду. І, так, відпишуться (у всякому разі до кінця виборів). Їх не переконати.

Тому що ви заражені різними «вірусами». Гострими вірусними обмежуючими переконаннями, що не дають можливості мислити критично. І ці віруси ворогують між собою в наших головах.

Передвиборна кампанія – це як епідемія грипу. Час від часу у когось різко підскакує температура, і він (як буває на початку захворювання на грип) відчуває якусь ейфорію, збудження, тепло розливається по тілу. А потім починає марити. У соцмережах.

Але марив би сам – це ще на так страшно. Але він стає рознощиком вірусу. Адже ФБ – це набитий автобус, тільки дуже великий – де, кашляючи і чхаючи, можна заразити дуже багатьох…

В принципі, ми всі в собі носимо віруси. І в електоральний період хронічні стани загострюються. Просто культурні люди, чхаючи, закривають рот і ніс хусткою, марлевою пов’язкою, в крайньому випадку згином ліктя (як радить Супрун). А невиховані чхають на весь автобус. Та ще намагаються голосніше, далеко розбризкуючи соплі і слюні. Щоби всі навколо бачили, що він хворий. Друзі, прошу вас не чхати у Фейсбуці. Дотримуйтесь інформаційної гігієни.

Джерело: Евгений Якунов