Непохитна віра наших політиків у те, що ніяких громадян як самостійного суб’єкту існувати не може, що усі, хто виходять проти тебе – оплачені опонентами провокатори, або, в кращому разі, ті, хто хочуть, щоб їм заплатили.
Віра у силу грошей у наших політичних лідерів сильна, і їм позаздрять християни першого сторіччя.
Деяка частина істеблішменту нездатна повірити навіть у те, що родичі померлої можуть діяти самостійно, за своєю ініціативою, а не за гроші.
З помилками, інколи – з відвертим глупством, але – щиро.
Поруч з оплаченими провокаторами і політичними кар’єристами (цього сміття набігає всюди достатньо, як тільки є запах поживи світло камер), але – щиро.
І від них відгороджуються, їх намагаються не помічати.
Комфортна позиція, в якій не варто реагувати на незручні запитання. Комфортна до того моменту, коли земля починає горіти у них під ногами, в тому числі у прямому сенсі, як у 14-му.
А потім вони дивуються – як так сталося, що ми програли?! Ми ж такі хороші, розумні, навіть кращі, ніж наші конкуренти!
А тому що ви нездатні вірити у добрі наміри людей.
Півбіди, якщо б це були проблеми політиків. Але це є проблемою усіх нас, бо країна іде по тонкій межі існування.
Джерело: Ігор Луценко
