Депутат від ВО «Свобода» Юрій Левченко

Зараз багато хто обговорює «школу нових депутатів» в Трускавці. Здебільшого люди наголошують на певній гіркій комічності ситуації: як з когось, хто не має жодної уяви про певні базові речі намагаються зліпити за кілька тижнів особистість, здатну відповідально ухвалювати рішення, які впливатимуть на мільйони українців.

Але ж основна проблема не в цьому.

Справа в тому, що справді, враховуючи як діяло восьме, сьоме, шосте тощо скликання Верховної Ради, для країни гіпотетично може й було б більше користі від депутата-неофіта після ПРАВИЛЬНОГО навчання (навіть такого короткого), ніж дуже «професійного» корупціонера. За умови, звісно, що цей неофіт порядний, працелюбний і розумний.

АЛЕ, саме ЦЕ навчання НЕ правильне…

Подивіться, хто його проводить: так звані «експерти Київської школи економіки» та наближені особи на кшталт Нефьодова. Це люди з крайніми неоліберальними поглядами на економіку, які вважають, що «(дикий) ринок все вирішить» і що жодного реального державного регулювання взагалі не потрібно. Саме ці особистості роками брешуть українцям, що у нас «найбільш зарегульована економіка в Європі», використовуючи той факт, що більшість наших людей просто не може перевірити такі твердження й дізнатися Правду, що в західній Європі державне регулювання набагато більше, ніж у нас. Це саме ці люди пропонували такі «геніальні» рішення як скасування Санепідемстанції, мотивуючи це тим, що вона «дуже корупційна», замість того, щоб розібратися з корупцією в ній (та взагалі в країні).

Коли ці люди дивляться на молоток, то вони в ньому бачать не корисний інструмент, а знаряддя, яким можна дати по голові й кажуть «не потрібний тобі цей молоток, ти його викини, а якщо треба буде один цвях забити, то подавай до суду».

Гірка іронія ситуації полягає в тому, що саме так звані «реформи», вигадані саме цими «вчителями», впроваджувалися в соціально-економічній сфері держави останніми роками. Ці люди вважають, що 8 скликання в принципі працювало добре, та складають рейтинги «благонадійних та неблагонадійних» депутатів саме на підставі підтримки чи непідтримки цих дурнуватих «реформ».

Але насправді ці їхні «реформи» зокрема й призвели до відносного погіршення соціально-економічного становища більшості українців, що, в свою чергу, спричинило результати виборів 21 липня. І ось люди, які багато в чому призвели до такого «електорального вибуху», вчать нових депутатів, від яких їхні виборці очікують якраз подолання наслідків «реформ» цих «вчителів».

Це вже не просто гірка іронія, це сюрреалізм сьогодення.

Отже, в новій Верховній Раді, замість боротьби проти соціальної несправедливості ми отримаємо рішення, спрямовані на подальше розшарування суспільства. Тим більше, що у фракції СН і без цих «вчителів» є купа олігархічних посіпак, які сповідують цю філософію. Далеко ходити не треба, звертаю увагу на того майбутнього «народного депутата», що надурила та підкупила людей на 223 окрузі.

І в цій ситуації стає все більш очевидним, що всім активним громадянам та політикам, які СПРАВДІ виступають за соціальну справедливість (а не спекулюють на цьому, як більшість політиків) та ЗДОРОВЕ державне регулювання БЕЗ нинішньої корупції (на противагу дикому ринку) треба об’єднуватися й спільно боротися проти цієї неоліберальної пошесті в соціально-економічній сфері, від якої в Україні може бути лише один результат – багаті продовжуватимуть ставати ще багатшими, а бідні біднішими, при тому що умовних «багатих» не більше 1% населення.

Очевидно, що, враховуючи «якість» нової Верховної Ради та «вчителів» найбільшої фракції, більшість українців чекає продовження тієї самої олігархічно-неоліберальної економічної політики. Тож треба робити все можливе, аби: а) протидіяти цьому б) роз’яснювати людям хто є хто, аби не повторювалися електоральні помилки. Чим, зокрема, і буду займатися й надалі та закликаю всіх людей доброї волі гуртуватися.

Бо поки у Верховній Раді не буде більшості народних депутатів, які будуть щиро працювати на зменшення майнового розшарування в суспільстві, то для більшості українців так і не наступить справжнє покращення в соціально-економічному плані.

Джерело: Юрій Левченко