Юрій Сиротюк, директор аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»

Розірвати біг по колоніальному колу.

У 1991 році змагання йшло між совєцьким колоніальним минулим (стабільність) і непевним національним майбутнім, воно до речі мало багато векторів розвитку (демократія ж).

У 1994 тому комуністичне минуле Кравчука вже стало «світлим майбутнім»(«меншим злом») і змагалося з господарською номенклатурою Кучми (альтер-егом) теж минулим, але більш неповороткішим – «більшим злом».

Звичний колоніалізм змагався із колоніалізмом перефарбованого лиса.

І більше зло перемогло. Щоб стати невідворотнім і безальтернативним «меншим злом» у 1999 році.

Тоді, щоб не ризикувати проти неоколоніалізму Кучми, виставили трухлявий труп Симоненка.

У 2004-тому Кучма вирішив влаштувати змагання між своїми комсомольськими дітьми – Вітьою і Віктором. Вітя був «злом», а «Віктор» – надією на «менше зло».

У 2010 «менше зло» привело до влади більше.

У 2014 році нація вирішила поставити крапку на цьому безвихідному лабіринті колоніалізму.

Тоді в гру щоб захистити чергове «менше зло» включилися олігархи і сконструювали однотурового Пєтра, що став результатом олігархічної змови.

Петро першим постколоніальним не став: рубав бабло, а не вікна у цивілізований світ і руки друзів-корупціонерів.

Спіраль колоніалізму все розвивалася.

Хоч мушля давно померла.

Тому у 2019 постали питання, які здавалося нація мала закрили ще у 1991 році: чия держава, якої нація, чия мова.

Вже скоро повернемося до дискусії як називати главу держави: Каган? Рейхсканцлер? Глава Малоросійськой КАЛЄГіЇ?

Пора вже припинити цей божевільний експеримент над нацією та перестати бігати по вічному колу меншого колоніального зла.

Це можна зробити або бюлетенем або Революціє.

Давайте спробуємо спочатку бюлетенем…

Джерело: Юрій Сиротюк