Юрій Сиротюк, директор аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»

«Запад нам нє паможет».

Чотири роки після Революції Гідності робилося все щоб дискредитувати тих, хто брав участь у Революції. І в очах суспільства і перед міжнародною спільнотою.

Владний політичний клас тотально роз‘їдений корупцією.

При чому навіть ті, хто самоназвався антикорупціонерами встигли розжитися пентхаусами та заміськими особняками.

А з рядових учасників Революції Гідності, волонтерів, добровольців, вояків московсько-української війни зліпили страшилку «нацистів, фашистів».

Припускаю, що і процес контрольованого корупціонування верхівки (хіба західні спецслужби не мали відповідної інформації, а уряди способів впливу? Питання більш ніж риторичне) і процес створення образу «фашистів» зі звичайних українців, що прагнуть здобути національну державність (до формування якого доклалися багато «корисних ідіотів» з ліволіберального табору (тих самих, які ще недавно: на Майдані та спочатку війни ховалися за спинами патріотів) – були процесами плановими і контрольованими.

У світі, де панують жорсткі національні інтереси треба мати залізобетону відмазку, щоб приміром не виконувати Будапештського Меморандуму, вимагати дотримання принципів міжнародного права, зрештою проявити солідарність з країною, на яку напала і, щодо якої веде несправедливу війну московська імперія. Та й зрештою «допомагати щоб виростити великого конкурента» знайдеться небагато «дурних».

Відтак «втомлений Україною», «обурений» і «стурбований» Захід має тисячі відмазок щоб не виконувати своїх зобов’язань перед Україною. Тим паче перед країною тотальної корупції і політнекоректного населення. Тому Захід має привід вмити руки.

І смерть цієї ілюзії – невідворотної і безкорисної допомоги Заходу – насправді дуже корисна.

Оскільки лише українці самі можуть виправити ситуацію, ми маємо і мусимо діяти лише «опираючись на власні сили» та виходячи з наших національних інтересів, які не завжди збігатимуться з інтересами сусідів та неодмінно пройти етап націоналізму.

Такого нині «неприйнятного» для Заходу, але який всі вони пройшли під час встановлення національної державності. Етапу неминучого. І лише після цього етапу, коли національна державність буде здобута, Україна зможе говорити на рівних з усіма сусідами.

А до того часу Україна коливатиметься між проросійським постколоніалізмом і західним неоколоніалізмом з єдиною різницею, де знаходитиметься ЦК у Брюсселі, Вашинґтоні чи Москві…

Джерело: Юрій Сиротюк