Карл Волох, бізнесмен, громадський активіст, блогер

Я багато (хоча й, мабуть, не достатньо) писав у останні роки, чому, на мій погляд, в Україні практично відсутня журналістика в традиційному західному розумінні цього слова. Хотів би додати ще одну невеличку, але промовисту детальку.

Коли декілька тижнів тому російський уряд повідомив про зняття санкцій з декількох видів української продукції, я одразу зв‘язав появу в цьому списку труб великого діаметру з діяльністю Кучми в Мінській групі. Після цього про дивну поблажливість чекістської влади до Інтерпайпу написали чимало блогерів і навіть згадали деякі ЗМІ. Це не мало навіть сотої частини висвітлення подібного до викривальних скандалів минулого п’ятиріччя, але – хоч щось.

При цьому, хочу нагадати, там цілий список найменувань продукції (і, відповідно, власників), до яких московський режим раптом виявляє дивну поблажливість. І попри розуміння, що ці компанії могли туди приторочити саме для того, щоб приховати головного бенефіціара, з яким і розрахувалися за гнучкість і поступливість тестя на переговорах, де відверто здають суверенітет України, погодьтеся, що нам усім було б важливо знати й прізвища інших фігурантів, щоб потім уважно відслідковувати їхню діяльність. І це вам не фуфло, типу Мальдівів чи гнапових офшорів, не висмоктана з пальця самонемічна «торгівля на крові», а, ймовірно, цілком реальна зрада – без лапок. І що, хтось це дослідив?

Тому й кажу, що, попри декілька нечисленних винятків, маємо замість журналістики купу смердючого лайна, прикритого лопухом «свободи слова».

Джерело: Карл Волох