Катар іде на компроміс із Заходом: чого чекати Україні

11 липня держсекретар США Рекс Тіллерсон та міністр закордонних справ Катару Мухаммед аль Тані підписали угоду про спільну боротьбу з тероризмом. Документ передбачає заходи проти фінансування терористичних та радикальних груп. Про значення та перспективи цієї угоди для України у коментарі виданню InfA розповів експерт аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» Юрій Олійник.

На думу експерта, політика нового американського президента приносить перші плоди. Завершується катарська криза. Чотири арабські країни поки що зберігають санкції – Саудівська Аравія, Бахрейн, ОАЕ та Єгипет, але Вашингтон обіцяє бути посередником у врегулюванні конфлікту. Це успіх для політики Трампа – за місяць, переважно чужими руками, вдалося змусити Катар, що був джерелом фінансування джихадистських рухів, зокрема в Сирії та Єгипті, піти на компроміс.

Напис на плакаті: «Катар переможе!»

«Це проблема для Ірану та Росії. Нагадаємо, що катарці останнім часом багато інвестували в енерговидобувну галузь Росії – тепер знижується ймовірність завершення проекту «Південний потік». Крім того, за час кризи Трамп на саміті у Варшаві перехопив майбутній ринок у країнах Центрально-Східної Європи, від Хорватії до Польщі, на який розраховував Катар.

Для України, попри певне ослаблення умовно проросійського альянсу Катару, Ірану й РФ, також не все безхмарно. Під питанням опиняється майбутнє терміналу скрапленого газу в Одесі – оскільки далі його постачати, крім потреб суто України, немає куди – Польща орієнтується на американських, а Білорусь – на російських продавців. Тим більше, що Трамп обмежився поки що впливом на ринки «нової Європи», а Україна купуватиме в Америки тільки вугілля. А переваги транзитної функції впадуть – хоча без катарського газу наповненість «Південного потоку» не вражатиме, все ж залежність і Європи, і Росії від українського транзиту суттєво зменшується», – каже Олійник.

За його словами, на цьому тлі для Києва вкрай важливо істотно зміцнити дружні відносини з Анкарою, не йдучи в авангарді брюссельської риторики про «страшного диктатора Ердоґана»: «Турецький фактор дуже важливий – не забуваймо, що за даними деяких ЗМІ, арабські держави планували військову акцію проти Катару, чому завадило лише розгортання на його території турецьких сил».

БЕЗ КОМЕНТАРІВ