«Укрспецмет» і «Солур» Королевської та Солода не фігурують ані в дозволах на вивіз брухту, ані в списку тих, кому дозволено ввозити готову продукцію з «ЛНР» в Україну

Компанія, що належить Наталії Королевській, 2016 року вивезла приблизно 3,9 тис. тонн брухту кольорових металів нібито на переплавку на неконтрольовану частину Луганської області. Однак назад компанія свою продукцію не завозить і, ймовірно, просто вагонами вивозить брухт в Росію, використовуючи ОРДЛО в якості своєрідного офшору, щоби уникнути оподаткування. Про це пише Четвертая власть, посилаючись на дані «Укрзалізниці».

За даними видання, ПП «Ресурсінвест 1» впродовж минулого року відправило понад 100 вагонів брухту кольорових металів з Києва (станція «Дарниця») одержувачу «ГЗФ Алмазна» на територію «ЛНР».

«ГЗФ Алмазна» – це не гірничо-збагачувальна фабрика, а один з найбільших трейдерів, що переміщує величезні партії товарів через лінію розмежування. Компанія зареєстрована на непідконтрольній території, в Красному Лучі. Досі в жодних резонансних справах помічена не була, оформлена на кіпрський офшор, і реальних її власників встановити досить складно. Але зараз справа навіть не в цьому – в наказі СБУ, який регламентує перевезення вантажів через лінію зіткнення між Україною з одного боку, і так званими «ЛНР» і «ДНР» – з іншого. Там таких компаній десятки.

Власником усіх 3,9 тис. тонн брухту кольорових металів, як випливає з транспортних накладних, які є в розпорядженні редакції, була компанія «Укрспецмет», що раніше була зареєстрована за адресою вул. Демьохіна 18а в Луганську – це загальновідомий і публічний офіс Наталії Королевської. Також в деяких Інтернет-довідниках «Укрспецмет» можна виявити за адресою вул. Краснодонська, 7г. Це – «гніздо» безлічі компаній Олександра Єфремова та його сина Ігоря, з якими Наталія Королевська багато років веде спільний бізнес. Крім того, всі ці компанії пов’язані з офшором «Ізікепітал», що контролюється сім’єю Єфремова.

Після початку бойових дій «Укрспецмет» перебазувався до Києва на вул. Мостицьку, 20 де по сусідству зареєструвалися «Українська металургійна компанія Солур» і «Юніон Трейд Груп», а потім знову змінила адресу на вул. Межигірську. Обидві компанії згадувалися декілька разів в ЗМІ, як компанії Наталії Королевської та її чоловіка Юрія Солода ще задовго до війни.

Відправлення вагонів з брухтом у 2016 році здійснювалося на 2 залізничні станції в «ЛНР» – Луганськ-Ліски (місто Луганськ, вул. Тімірязєва, в районі кварталу Гайового) і Карахаш (місто Антрацит).

Єдиний законний спосіб отримати дозвіл на вивезення сировини на неконтрольовану територію – це показати в СБУ, що воно є необхідною частиною виробництва, яке фізично розташовується на неконтрольованої території.

То що ж робить в ОРДЛО «Укрспецмет»? Він виробляє сплави з алюмінію. Якщо зробити запит про «Укрспецмет» в реєстрі юросіб, то можна виявити, що в селі Ковпакове Антрацитівського району за адресою вул. Лісова, 4 розташований підрозділ цієї компаній. За тією ж адресою розташовується і підрозділ «Української металургійної компанії Солур», якою володіє чоловік Наталії Королевської – народний депутат від «Опозиційного блоку» Юрій Солод.

Фізично проммайданчик розташований на відстані 10 км від залізничної станції Карахаш. Завод до війни виробляв алюмінієві профілі, радіатори з алюмінієвих сплавів та іншу продукцію.

Раніше компанії Королівської вважалися одними з найбільших виробників продукції з кольорових металів і були вельми відомими на ринку. У 2011 році компанія «Укрспецмет» була лідером з експорту алюмінієвих сплавів з України, обсяги експорту перевищували 33 млн. доларів. Більш того, сплави цієї компанії були найдорожчими на ринку. Зараз «Укрспецмету» в рейтингах експортерів немає, що свідчить про те, що він не займається легальним експортом сплавів в колишніх обсягах.

В якості порівняння можна навести дані щодо схеми роботи ще одного відомого донбаського бізнесмена Євгена Геллера – колишнього глави бюджетного комітету парламенту і почесного президента луганського футбольного клубу «Зоря».

Його металургійне виробництво розташоване в Донецьку – «ТПК Укрсплав» також вагонами відправляє лом зі станції Костянтинівка і приймає вантаж на станції Мушкетово в Донецьку. Але, судячи з даних транспортних накладних, компанія Геллера має куди більші масштаби діяльності. У 2016 році він вивіз на територію «ДНР» як мінімум 8,5 тис. тонн брухту кольорових металів.

Крім того, право на вивезення брухту кольорових металів на неконтрольовану територію має ще й Єнакіївський металургійний завод, завод «Енергоремонт», Харцизький трубний завод, Докучаєвський флюс-доломітний комбінат, Алчевський меткомбінат, кілька вугільних і енергетичних компаній структури ДТЕК, «Луганськтепловоз», «Донецьксталь» та низка інших компаній. Частина з них мають право на ввезення алюмінію та його сплавів назад в Україну, частина – вивозять цей метал в складі готової продукції.

А ось «Укрспецмет» і «Солур» Королевської та Солода не фігурують ані в дозволах на вивіз брухту, ані в списку тих, кому дозволено ввозити готову продукцію з «ЛНР» в Україну. «ГЗФ Алмазна», яка вивозить лом для компаній Королевської, назад в Україну постачає лише вугілля антрацитної марки для «Донбасенерго».

При цьому біметалічні радіатори під брендом Solur можна виявити в магазині «Нова лінія». Чи можна порівняти продажі радіаторів з масштабами ввезення брухту кольорових металів на територію «ЛНР» компанією Королівської? Напевно, що ні.

Єдиний спосіб вивезти щось з України так, щоб Україна про це не знала – це вивезти через «ЛНР/ДНР» в Росію.

Легальний експорт брухту з України регулюється експортним митом в 15% від вартості вантажу. При цьому лом алюмінію на майданчиках приймають приблизно по $1100-1200 за тонну, латуні – $3500, міді – $5000 за тонну. У більшості транспортних документів написано «лом навалом», тож, точно встановити вміст вагона може або експерт, або зацікавлена ​​особа, яким не є солдат на кордоні України і ОРДЛО.

Якщо скласти обсяги вивезення брухту кольорових металів компаніями Королівської та Єфремова, а також Геллера на неконтрольовану територію – буде мінімум 12 тис. тонн. Якщо вважати в середньому по 3 тис. доларів за тонну, то, якби цей обсяг брухту був легально експортований з України, тільки мита в бюджет потрібно було б заплатити 6 мільйонів доларів. Один вагон з брухтом міді – це приблизно 300 тис. доларів.

Україна не контролює приблизно 400 кілометрів російського кордону. Що і як перетинає цю межу, встановити не можна. Натомість можна прикинути логічно – вже в Краснодарі, наприклад, компанія «Ферратек» за готівку приймає лом міді мінімум по $5500. за тонну (дорожче, ніж в Україні приблизно на $500), алюмінію – по $1300 ($100-200). Брухт в більшості випадків купують просто за готівку у фізосіб.

При вивезенні вантажу з України на територію «ЛДНР» не потрібно платити ані ПДВ, ані експортне мито – достатньо оформити документи на провезення брухту на неконтрольовану територію. Що далі відбувається з дефіцитним ломом на території «ЛНР», з’ясувати неможливо.

У цій «чорній дірі» Україна втрачає не лише мільйони доларів податків, але й цінну сировину, через це на межі зупинки балансують українські заводи з переробки кольорових металів, які платять податки в бюджет і дають роботу громадянам України.

До речі, в 2016 році парламентський комітет з питань економічної політики, який очолює бізнес-партнер Арсенія Яценюка Андрій Іванчук, розглядав питання про можливість заборони вивозу на неконтрольовану територію брухту кольорових металів, проте ніякого конкретного рішення так і не ухвалили. Якщо держава шляхом запровадження податків намагається мінімізувати експорт брухту кольорових металів з України, то чому дозволяє безконтрольно вивозити його в «ЛДНР», а фактично – в Росію? Адже давно вже зрозуміло, що лінія розмежування – це фактично російсько-український кордон.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ