Костя Місюра, блогер. Живе в Торонто

Доволі складне питання. Особисто для мене дуже боляче і неприємно, але і я, і всі мають робити компроміси. Якою я хотів би бачити Україну у найближчому майбутньому? Починаю описувати і уже за кілька речень розумію, що це утопія. Ота сама українська Україна, де геть усі говорять українською, де виховані, чемні люди не викидають сміття у лісопосадках та ярках, не крадуть, не дурять, працьовиті й патріотичні, порядні та законослухняні… Але. І ще раз але. Світ гуде і обговорює новину: Ілон Маск свoєю ракетою запустив перші шістдесять супутників для всевітнього інтеренету для всіх, по небу летить ланцюжок виведених на орбіту надскладних конструкцій. Оглядаюсь. Сцуко, мене аж нудить. Чим переймаються землячки? Якимись попівськими розборками, томосом, хто що і скіки та у кого віджав та поцупив, як хто дурить на здирає собі у кишеню, котики, собачки, гороскопи, жрачка, гадалки, наркомани, пійло, убили, збили, побили… Яксь нікчемне вовтузіння навколо нікчемних речей. А хто випиляв ліси? Іноземці? Та самі ж. Бабло. Зараз і сьогодні. Хто труїть землі і людей заради рекордних урожаїв? Кляті нехристі? Знову ж, ні.

І ви знаєте, мені все менше і менше хочеться того ідеалу. А дуже і дуже хочеться якогось Лі Куана Ю. Я, якось, переживу, якщо він не носитиме вишиванки, не ходитиме до церки і його мова буде, як у азірова, чи юлі. До речі, поцікавтесь, з чого почав цей непересічний лідер. Ви вжахнетесь. Але, бачу, без цього усі зусилля марні. Гнійник треба різати скальпелем, ніякі пігулки та терапії не вилікують.

Джерело: Kosta Misoura