Кирило Сазонов, політолог, блогер

Отже, екс-глава нафтогазової корпорації ExxonMobil Рекс Тіллерсон прийняв присягу на посаді державного секретаря США. У Сенаті США голосування щодо кандидатури Тіллерсона було досить гострим. Він зміг отримати голоси 56 сенаторів, а 43 – залишилися в статусі його супротивників.

Головною темою під час сенатських слухань очікувано стали відносини Тіллерсона з Путіним в контексті співпраці ExxonMobil з російськими нафтовими і газовими гігантами. Які за визначенням контролюються верхівкою Кремля. Плюс отриманий в свій час орден від Путіна. І вже 2 лютого Мінфін США пом’якшив санкції щодо ФСБ, які запроваджував ще Обама. Безумовно, для тривоги є всі підстави. І не можна виключати, що в найближчій перспективі саме в нафтогазовій сфері між США і Росією можна очікувати певного потепління і ситуативних спільних операцій. Тоді на Україну чекають певні труднощі. На щастя, за півтора року, що минули, ми принципово змінили стратегічну картину в нашій енергетиці та виявилися готовими до нових ризикованих викликів.

Проблема України полягала в тотальній залежності від відносин з Кремлем. Від імпорту енергоресурсів з Росії та їхньої ціни. Замість того щоби розвивати власний видобуток газу, нафти та вугілля, влада вважала за краще економити на фінансуванні галузі, отримуючи дивіденди від імпорту. В результаті наша країна міцно сиділа на газовій голці. Якщо говорити точніше – на нас накинули енергетичний зашморг. Але в січні 2016 року ця нескінченна історія нездорових відносин була завершена.

Причин, що спонукали уряд Арсенія Яценюка ухвалити жорстке політичне рішення взагалі відмовитися від закупівель російського газу, було кілька. Перша – цей повідець слід коли-небудь розірвати. Тим паче, що на європейському спотовому ринку газ був дешевший, ніж в пропонованому «Газпромом» контракті. Кремль, впевнений у своїй можливості в будь-який момент потягнути Київ за газовий поводок, виявився в дурній ситуації та без звичних важелів. Це була реальна перемога. Російська компанія деякий час перебувала в стані шоку, а потім запропонувала знижку. І повторила пропозицію за півроку. Обидва рази отримала категоричну відмову. Тому що існувала і друга, фінансова причина.

Російський газ в пристойних обсягах продовжує надходити на окуповані території Донбасу. Безпосередньо з РФ. І в «Газпромі» впевнені, що саме Київ повинен заплатити за це свято щедрості. Якщо Донбас – це Україна, то нехай Україна і платить. І в суді ця точка зору має всі шанси на визнання. Якби не ця своєчасна рокіровка Кабміну Яценюка і «Нафтогазу». Оскільки контракту в України і «Газпрому» немає, про жодні законні поставки мови бути не може. А якщо хтось із РФ без контракту качає кудись газ, то це його особисте горе і дивний вибір. Гру закінчено, всі вільні. Не виключено, що саме цю ситуацію Кремль захоче поміняти за допомогою старого партнера, який очолив Держдеп.

Втім, однозначно записувати нового главу Держдепу в «друзі Москви» явно не варто. Очолюючи ExxonMobil, він виходив з інтересів компанії, тепер буде виходити з інтересів США і американських корпорацій. Безумовно, Кремлю є, що запропонувати, але і Україна тут зовсім не в ролі бідного родича. Нагадаю, півтора роки тому кілька рішень українського уряду принципово змінили ситуацію на нашу користь. У січні 2016 року ми відмовилися не лише від російського газу, але і покінчили з монополією РФ на українському ринку палива для АЕС. У цій галузі рішення було не менше революційним і болючим для Москви, ніж газове.

Тепер крім російського ТВЕЛ у нас активно працює американська Westinghouse. З огляду на величезні запаси уранової руди в українських Жовтих Водах і можливість будівництва у нас заводу американської корпорації, плюс пристойна ємність ринку в Україні та Європі, тут є про що розмовляти. Так, ситуація для нас складається не найоптимальнішим чином. Але ми виявилися готові до цих ризиків.

Джерело: Кирилл Сазонов

БЕЗ КОМЕНТАРІВ