Кирило Сазонов, політолог, блогер

Народні депутати України знову вирішили повернутися до одного з найбільш конфліктних питань – мови. У Верховній Раді 19 січня було зареєстровано законопроект № 5670 «Про мову». Його автори пропонують зробити обов’язковим використання української мови в усіх сферах державного та суспільного життя, а також в ЗМІ. Наближається велика війна – навіть не сумнівайтеся.

З точки зору логіки тут взагалі говорити нема про що. Жодних особливих емоцій – є незалежна держава Україна, є державна українська мова – яку ще нам використовувати в державному і громадському житті? Школи, ВНЗ, інші установи від «Полтаваобленерго» до Ірпінського міськгазу – для всіх логічно і природно говорити державною мовою. Тут двох думок бути не може. Але українське політичне життя і логіка – взагалі в різних вагових категоріях. Й істерика про захист російськомовного населення – лише частина майбутніх великих політичних скандалів.

Ситуація розвиватиметься, як в сексі у сформованої пари із застосуванням надійних контрацептивів. Результату ніхто не чекає – важливий сам процес. Забавно буде спостерігати за політичними шпагатами тих партій і лідерів, які з одного боку – патріоти, а з іншого – постійно заграють з Москвою і проросійським електоратом. Їм доведеться вибирати – з розумними або з красивими. І якщо у «Партії регіонів» та її осколків з новими назвами все просто, то Тимошенко буде складно знайти правильні слова.

Авторами мовного законопроекту стали 33 депутати з різних фракцій. Що одразу дає підстави робити оптимістичні прогнози щодо його ухвалення. Автори не приховують, що запропонований ними законопроект – це своєрідна відповідь на сумнозвісний закон «Про основи державної мовної політики» народних депутатів від «Партії регіонів» Ківалова і Колесніченка. Пікантності ситуації з юридичної точки зору додає той факт, що Верховна Рада проголосувала за скасування закону «регіоналів». Але результати того голосування досі не підписані. Натомість сам закон одночасно оскаржують у Конституційному суді. Прив’язуватися до цієї довгої пісні зі своїми законами не має сенсу – тільки зав’язнеш. Тож, закон Ківалова-Колесніченка виносимо за дужки, і нехай він помре згідно з одним з варіантів на розсуд політиків чи суддів. А ми поки оцінимо те, що депутати пропонують ухвалити в найближчій перспективі.

За великим рахунком авторами нового закону могли б бути не 33 депутати, а відомий Інтернет-герой «Капітан Очевидність». І якщо президент підпише рішення Верховної Ради про скасування шедевра творчості «регіоналів», то норм, які вже діють, цілком вистачить. Судіть самі – в тексті законопроекту пропонується зробити українську мову обов’язковою для всіх органів держвлади і місцевого самоврядування. Це стосується проведення засідань, оформлення документів, звернень громадян. За фактом до цього вже давно прийшли – державні службовці спілкуються і ведуть листування державною мовою. Спасибі, Кеп, але інакше і бути не може. Ну, а дорікнути співробітниці Пенсійного фонду, яка пояснює якісь нюанси старенькій російською чи угорською, бажаючих дуже мало. Йдемо далі?

Українську мову пропонують зробити обов’язковою в дошкільних, шкільних, позашкільних і вищих навчальних закладах. При цьому в школах і садках допускається використовувати мови нацменшин, а у ВНЗ це не передбачено. За фактом це вже є. Закріпити окремою юридичною нормою цю практику можна, але доведеться враховувати нюанси. Технічні ВНЗ дуже активно використовують англійську та німецьку мови, тому що маса сучасної апаратури виробляється і розробляється в Німеччині та в англомовних країнах. Сучасному інженерові-електронщику без німецької та англійської – ніяк. Ну, а лікарі, як завжди, кроку не можуть ступити без знання латини. Тож, перегини на місцях, про які можуть забути політики, додадуть головного болю.

Фільми в Україні також можна буде знімати лише українською. Допускається включення окремих реплік на інших мовах за наявності субтитрів. Знову переходимо із залу Верховної Ради в реальність – все так і є. Практично всі фільми, які знімають в Україні і для української аудиторії – українською. Просто тому що такі умови прокату. Ну, а якщо ексцентричний мексиканський мільярдер захоче зняти фільм в Україні для своєї країни іспанською – в чому проблема? Аби за готель справно платили. У сфері обслуговування (магазини, ресторани і т.п.) також є обов’язковим використання української мови. Ця норма діє вже зараз. Окремі порушники викликають такий шквал критики суспільства, що держава просто не завжди встигає покарати їх сильніше.

Але є в законі і нововведення, які викличуть найгарячіші дискусії. Наприклад, українську мову пропонується зробити обов’язковою для всіх ЗМІ. Телерадіокомпанії зобов’язані забезпечити синхронний переклад на українську мову, якщо хтось із учасників програми говорить іншою мовою. Електронні ЗМІ хочуть зобов’язати мати сторінку українською мовою, яка повинна завантажуватися користувачеві за замовчуванням. Тут є певні питання. Коли держава вимагає використовувати державну мову в державних структурах – це логічно і безальтернативно. Але під час виходу на ринок потрібно бути акуратнішими.

Якщо хтось хоче випускати газету для угорців накладом в дві тисячі примірників угорською – в чому проблема? Електронні ЗМІ, які на жодну фінансову підтримку держави не розраховують – хто має право їм диктувати? І як це передбачається зробити технічно? Якщо всі навчені ще Януковичем ЗМІ давно перенесли свої сервери в Нідерланди або Німеччину, від чіпких лап правоохоронців подалі. Тиснути можна виключно на тих, хто працює легально, а з анонімними ЗМІ боротися марно. Хіба що закрутити гайки доступу до Інтернету за зразком Китаю і ще кількох держав. Тут автори закону абсолютно не володіють ситуацією.

Єдиною дійсно новою нормою, яку реально втілити в життя, в законі є визначення міри покарання за антиукраїнські заклики. Так, за спроби «впровадження в Україні офіційної багатомовності» може загрожувати кримінальна відповідальність, оскільки це прирівнюється до спроб повалення державного ладу (ст. 109 КК України). Публічна неповага до мови прирівнюється до наруги над державною символікою України (ст. 338 КК України). Але тут не потрібен новий закон, досить внести зміни до Кримінального кодексу.

Таким чином, законопроект має серйозні шанси бути ухваленим у Верховній Раді, але практично ніяк не впливає на об’єктивну реальність. Крім кари для окремих противників України, які через дурість свою шкодять не таємно, а виступають з гучними заявами. Теж вороги, але найменш небезпечні, в порівнянні з реальними терористами.

Очевидно, що автори не збиралися боротися з латиною в медичних університетах або з малотиражними газетами польською або угорською мовами. Головне завдання – покінчити з домінуванням мови країни-агресора в українській реальності. Це дійсно важливо. Зруйнувати комунікацію між російськими пропагандистами і російськомовною аудиторією давно стало необхідністю. Ось тільки кавалерійським наскоком її не зрушити. Тут потрібна ретельна хірургічна робота, а потім тривала терапія. І це цілком реально – досить згадати істерику навколо прокату фільмів українською мовою в кінотеатрах. Все вийшло, не одномоментно, але вийшло.

Безумовно, зараз ми отримаємо велику істерику в російських і підконтрольних Росії українських ЗМІ про утиски російськомовного населення. Так, ми дали їм розкішний привід. Підключаться політики, експерти широкого профілю та потрібні ворогові журналісти-страждальці. Але з іншого боку – вони і без приводу відмінно справлялися. Самі все вигадували, самі захлиналися в істериці й травмували читачів. Тож, на цей аспект можна уваги не звертати. Собака гавкає, а караван іде. Навіть якщо у собаки сказ – немає сенсу зупинятися і вступати в дискусію…

Джерело: Кирилл Сазонов

БЕЗ КОМЕНТАРІВ