Лариса Ніцой, письменниця

Застав дурного богу молитися, то він і лоба розіб’є, або, як не треба виконувати вказівки начальства.

Дитинці загиблого бійця не дозволили на лінійці в школі вручити подарунок від військових. Школа, у свою чергу, носить ім’я загиблого татка. То військовий комісар змушений був привітати школярика нишком за рогом школи.

І знаєте, яка причина? Чому дирекція заборонила?

Усе почалося з гарної ініціативи, яка пройшла хвилею по Україні напередодні 1 вересня, а якщо точніше, з допису у Фейсбуці, у якому був висловлений сумнів про те, що першокласникам навряд чи потрібні на лінійці оці всі офіційні дяді і тьоті-посадовці, які виступають зі своїми нудними промовами. Мовляв, скільки можна цими начальственними візитами мучити дітей. Це свято першокласників і дітям не цікаво стояти, чекати і слухати промови, які для дітей не мають жодного значення. Допис людям сподобався, почалося жваве обговорення, бо всім батькам оте наболіло. Обговорення перейшло на рівень всенародного.

Так з’явилася вказівка згори: провести лінійки по школах урочисто, але без посадовців. Звісно, самі високі посадовці чхати хотіли на батьківську ініціативу, та вони про неї й не знали, хіба вони живуть з нами на одній планеті? А міністерство очевидно повідомити вищестоящих «пастєснялось». Ото й поперлося, як завжди, високе урядове і ще вище начальство по школах, щоби розповісти першокласникам про досягнення влади, про ремонти, про підвищення зарплат учителям, щоби потім народу по ящику це показати.

Ну, як директор скаже високому начальникові: «Не йдіть», коли воно йде? По-перше, можна в «нємілость» упасти. А по-друге, раптом школі з цього щось та вигорить: фарбу підженуть, чи вікно в туалеті вставлять, зі старого свище, чи батарею дадуть, проблем вистачає».

З іншого боку, були й такі директори, які сказали: «Нєча шастать». Ото отим «нєча шастать» і виявився гість із Баришівського військкомату, який привіз подарунок сину бійця Дениса Поповича. Ну, це ж гість не банку фарби привіз, чи шмат лінолеуму. І не в його компетенції обіцяти зарплату освітянам. Він привіз подарунок дитині загиблого воїна. І директор одразу ж «згадала» про диференційований чи індивідуальний підхід, що може в інших школах і недоцільно гостей приймати, а, в їхній школі, зваживши, що за гість і яка причина візиту, дозволити можна. Одразу ж директорка «подумала» про патріотичне виховання і як це можна використати перед усією школою і дітками. «Здогадалася» ще й таким чином вшанувати загиблого бійця, ім’я якого присвоєно цій школі і син якого вчиться в цій школі. Директор одразу «подумала» і про родину, що це буде хоч маленька втіха, «скористалася нагодою», і, представивши військового гостя, підняла авторитет військової професії в очах школярів і батьків…

Чи це сильно високі матерії для людини на посаді директора?

Одне слово, директриса, по-перше, побоялася порушити припис начальства, а по-друге, дуже педагогічно подбала про всіх дітей, вона сказала гостю: «Якщо ви вручите подарунок одному, то іншим буде обідно». Тож подарунок було вручено школярику, Іллі Поповичу, за рогом школи, щоб діти не заздрили. Вони не бачили пакуночка, то ж психіка дітей Морозівського НВО Баришіського району не постраждала.

А в цей час на Тернопільщині першачків, татка яких загинули на війні, за руку урочисто на лінійку вели військові комісари…

Джерело: Лариса Ніцой 

БЕЗ КОМЕНТАРІВ