Лариса Ніцой, письменниця

Київ жжот.

Поспішаю на презентацію нової книги до Шкляра. Вскочила в метро, біжу по трубі.

Труба – то такий довгий перехід між станціями метро «Хрещатик» і «Майданом». В трубу під землею вливається людський потік. Усі течуть тією річкою в одному напрямку, щоб вилитися на платформу іншої станції, а там уже хто куди. Прямую в людському потоці під монотонне шкорбання-тупання сотні ніг, коли це збоку відлунюють від округлих, як у трубі, стін дівчачі голоси:

– Квітка роза 5 гривень, кому треба! Квітка роза 5 гривень, кому треба!

Стоять під стіною в рядочок дівчата яскравої ромської зовнішності і всім пропонують українською мовою квітку «розу». Усміхаюся.

Приїжджаю на іншу станцію, виходжу з метро – прямо перед очима вивіска «Кав’ярня – Кондитерська». Точно не «кандітєрская»? Точно. Кондитерська. Гм. Поспішаю переходом, збоку грають музиканти – українською. Над ними українська вивіска.

Біжу вулицею і дивуюся сама до себе. Що це Київ сьогодні таке українське маскуваннячко одягнув, підготувався, наче знав, кудою я бігтиму? Київ підморгує мені вечірніми ліхтарями:
– Ну, от бачиш, ти мене все тролиш, а в мене трохи й українського є.
– Ото ж бо й воно, що трохи! – бурчу у відповідь і ховаю усмішку в кутиках губ.

Заскакую в Будинок кіно.

– Вам на третій поверх, – каже мені українською охоронець.

Піднімаюся. Купа людей, купа дверей. Куди? Заходжу в перші ліпші. Величезна зала. Місць 600. Зала переповнена. Цікаво, що це тут буде відбуватися? Стільки народу. Починаю пробиратися назад до виходу, мені ж на презентацію книжки. Аж тут на сцену виходить Тарас Компаніченко, провів рукою по струнах своєї кобзи – одразу перед очима постали оті всі українські кобзарі, яких зібрали всіх разом до одного гурту і одним махом розстріляли. Зробили зачистку общєства від «непотребу». Як магнітом, розвертаюся до сцени. Ех, запізнююся ж на презентацію. Ну, от одненьку пісню послухаю – і побіжу шукати, добре що вже десь тут поруч, на одному поверсі по сусідству. Тарас доспівує і…

І на сцену виходить Шкляр!

Тобто? Оцей весь люд і оця всенька величезна зала, у якій народ стоїть у проходах і під стінами, бо не вистачає місць – це і є презентація КНИЖКИ?! УКРАЇНСЬКОЇ книжки?!!

Хтось махає збоку рукою, показує на вільне місце. Умощуюся. Розслаблююся. Всю презентацію блаженно усміхаюся.

Ну ти, Києве, даєш…

Джерело: Larysa Nitsoi 

БЕЗ КОМЕНТАРІВ