Лариса Ніцой, письменниця

Лагідну українізацію придумали язИкі, щоб нас тролити. Просиш надати послугу українською мовою – «Нє заставляйтє, ви визиваєтє в атвєт толька нєжєланіє разгаварівать». Просиш продавчиню надати інформацію українською – «Ви счітаєтє, єслі будєтє трєбовать, вам захочєтся пойті навстрєчу?». Просиш у державних закладах розмовляти державною – «Ви далжни сначяла саздать условія, чтоби било пастєпєнна, а нє сразу (26 років)». Просиш увімкнути українську музику «Што ви нас прінуждаєтє слушать ету бєзвкусіцу, сначяла саздайтє канкурєнтний прадукт». І так до безкінечності. Наслідок такої лагідної українізації відомий: не дихни в їхній бік, бо дихнеш, а тим паче, попросиш – це вже не лагідна, це ти їх заставляєш силою.

Боярка. Час від часу буваю в цьому кафе ось уже скоро як три роки.

– Здраствуйтє, – за прилавком зустрічає мене та сама дівчина усь уже в сто сімдесятий раз.

– Ви знову до мене російською? Я ж просила.

– Я нє магу.

– Ви в Боярці все життя живете?

– Да.

– У школі тут училися?

– Да.

– Ви українську щодня чуєте?

– Да.

– Що ви не можете?

– Нє магу на укрАінскам.

Скоро три роки, як вона не може.

– Ви сначала сдєлайтє так, чтоби ана мову палюбіла. Ви нє далжни давіть. Ета насільства.

Ні, ну це повний алєс капут. Це новий прикол такий? Мені не треба її любов, мені потрібне обслуговування в моїй країні моєю мовою.

Наступного разу прийду з поліцією, будемо проводити сеанс любові.

Джерело: Лариса Ніцой

БЕЗ КОМЕНТАРІВ