Лариса Ніцой, письменниця

Їдемо з письменниками на зустріч з юними артеківцями. Приходимо – повна зала дітей. Модерую. Пропоную підліткам поговорити з письменниками про те, про що діти ніде не прочитають, наприклад, про перший поцілунок, або про який вчинок письменники шкодують…

Кажу дітям:
– Поки я ставлю письменницям свої питання, ви свої питання готуйте.

Як гадаєте, про що діти запитали і про що розгорілася жвава дискусія?

ПРО МОВУ.

– От скажіть, – піднімає ручку дівчинка років 11. – Моя сестра вчиться у школі. Їй 9 років. Всю сваю жизнь ана разгаварівала па-рускі. Дома, в садікє. Прішла в школу, а там украінскій. Єй тяжєло. Панімаєтє? Всю сваю жізнь па-рускі, і вдруг – мова. Єта нармальна? Вот как єй бить?

Дивлюся на дитину – а бачу її батьків чи бабусь із дідусями. Сидять і бідкаються: «Ми – патріоти Украіни, всю сваю жізнь разгаварівалі па-рускі, а тєпєрь ета мова».

Дивлюся на дитину і бачу батьків, які створюють проблеми своїм дітям, і подумки питаю: «Чим ви думали, батьки, коли дитину вчили тільки російською? Хіба Ви не знали, що в школі буде українська? Чому не підготувалися?».

Дивлюся на дитину – бачу батьків і розумію, вони не збираються підлаштовуватися під Україну. Це Україна мусить підлаштуватися під їхню російську, і ВЧАТЬ ЦЬОМУ СВОЇХ ДІТЕЙ. Бо дитяче наївне питання: «Ана нє знаєт мови і єй тяжело, как бить?» саме про це і говорить: «Ну, дєлайтє жє штота с етай мовай і украінай, штоби нам нє мєшала жіть».

Уявляю батьків і розумію – ніякі ці батьки не патріоти. Бо як сказав один науковець, кандитат наук, і за сумісництвом )) мій чоловік Андрій Ніцой: «Російськомовний патріот вчитиме дітей українською».

Не хвилюйтеся, цю дівчинку не засміяли, не вичитали. Їй лагідно пояснили, бо в «Артекові» всіх люблять, а письменниці люблять дітей за замовчуванням, то ж їй сказали:
– Дитинко, усі люди, коли приїздять в інші країни (вчитися, працювати, чи на екскурсію) і не знають мови – вони її вчать. Тим більше, мову вчать, коли живуть у цій країні. Тому у твоєї сестрички тільки один вихід – вчити.

Піднімається інший хлопчик, років 13:
– От ви говорите, що треба вчити українську мову, а чєм плох русскій язик?

Дивуємося:
– Хіба ми говорили, що «язик – плох»? Ми кажемо, що мову треба вчити. Її треба знати.

І знову бачу дорослих і їхню модель. Вони терплять українське, але будь-яке розширення українського приймають в штики. Російське одразу звинувачує українське, мовляв, українське каже, що російське – це погано, хоча українське взагалі-то говорить про українське і про російське не йдеться. Отут то російське й відчуває загрозу – починає борсатися, кусатися, йому треба виживати.

Оці всі дітки – майбутні громадяни. І їхні батьки вже сформували у своїх дітей позицію.

Як там кажуть? Мова – не важлива тема? От вам і неважлива – прийшли до підлітків поговорити про любов, а діти звели до розмови про мову.

Джерело: Larysa Nitsoi 

  • Хміль Тридцять Третій

    завжди з кацапоротого вилазе козломорде….

  • Khabib Rishrafijon

    Я маю частку НЕСЛОВ”ЯНСЬКОЇ крові,але мої діти-ВІЛЬНО І З ДИТИНСТВА РОЗМОВЛЯЮТЬ УКРАЇНСЬКОЮ!