Лариса Ніцой, письменниця

Викликала таксі через програмку на телефоні. Натискаю опцію, щоб зателефонувати водієві, уточнити, куди йому під’їхати – бац, програмка висне. І так кручу і сяк – взагалі відключилася. Оце тобі, маєш, то приїде взагалі до мене таксист, чи ні? Через 5 хвилин мене набирають двоє таксистів. Наглючила програмка подвійний виклик.

Перший дзвінок.
– Слухаю вас.
– Таксі чекаєте?
– Так, чекаю
– Я у дворі.

Другий дзвінок
– Слухаю вас
– Таксі ждьотє? Я уже ва дварє.

Як гадаєте, якого таксиста я вибрала, а з яким, чемно вибачившись, попрощалася? Звісно, що вибрала україномовного.

Сідаю в авто. Молодий чоловік. Шорти, кеди. Чистесенька машинка, кондиціонер. Їдемо. Згодом зауважую, що вже півдороги звучить якась українська радіохвиля, і всі пісні – українською.

Питаю:
– Скажіть, а ви розмовляєте українською і радіо слухаєте українське – це випадковість, чи принципово?
– Ви знаєте, – сміється таксист, – я взагалі-то російськомовний.
– Отакої! А чому ж Ви зі мною українською розмовляєте?
– Я – киянин, але за будь-якої нагоди намагаюся говорити українською. А в Києві така нагода рідко трапляється. Я українською не дуже гарно володію, але Ви заговорили українською – я відповів українською, бо це практика. Я багато їжджу по Україні. Коли приїжджаю, наприклад, у Львів, переходжу на українську і розмовляю виключно українською. Моя дружина – ні, а я так. На жаль, у Львові зараз теж російської багато стало. Але якщо ми в Україні не збережемо мову, то хто ж її тоді збереже?

Подякувала за мову. Здачу не взяла. Дорогий водію, ви зробили мій день. Він склався сьогодні дууууже гарно )))

Зміни по-маленьку відчуваються, правда, друзі?

Джерело: Larysa Nitsoi

  • игорь сидоренко

    шо б всегда и только украинскою

  • свидомий лох

    к психиатру сходи-свидомая сказочница