Лариса Ніцой, письменниця

Я за симетричні підходи і паритетні засади. Але, здається, наша влада не в курсі, що це. Візьмемо Угорщину. Угорщина виступає в Європейському парламенті проти України, мовляв, в Україні дискримінуються меншини. Що робить у відповідь наша влада? Наша влада мовчить. Замість того, щоби сказати Угорщині, що в Україні 30 дитячих садочків з угорською мовою виховання – а в Угорщині діє нуль українських садків; замість того, щоби сказати Угорщині, що в Україні 148 державних (!) шкіл з угорською мовою навчання, а в Угорщині – нуль державних українських шкіл, є одна недільна, яка ледве тримається силами батьків, наша влада мовчить. Мовчить як шкідлива дитина, похиливши голову. Мовчить, як малий порушник, якому немає, що сказати у відповідь. А сказати ж є що. І казати треба. Не тому, щоби посваритися. А тому, щоби показати – ситуація інакша, ніж кажуть опоненти. Показати цю ситуацію і закликати не роздмухувати конфлікт. І паралельно замислитися а чому це така несиметричність: якщо у них нуль, то і в нас повинно бути нуль.

Взяти Польщу. Минулого року польський парламент ухвалив заяву про геноцид польського народу українцями. Що робить наша влада? Замість того, щоби відповісти симетрично, вивчивши історію, що ж там відбулося, а українські історики вже сказали своє слово. Замість того, щоби заявити, що й українців знищували поляки і, відповідно, присутній геноцид українського народу. Замість того, щоби сказати, що Армія Крайова – героїчна армія для Польщі, і це логічно, бо захищала поляків, але вороги для України, бо знищували українців. А Армія УПА – героїчна армія для України – і це логічно, бо захищала українців, але вороги для Польщі, бо знищувала поляків. Замість того, щоб сказати, що ці дві армії воювали між собою і це спільна трагічна сторінка обох народів. Замість того, щоб закликати Польщу не роздмухувати конфлікт, однобоко посилаючись на однобокі факти, що робить наша влада? Наша влада, як дитина, яка нашкодила, як порушник, якому немає що сказати, уже не просто мовчить, а їде в Польщу і стає навколішки, просячи вибачення. Де симетричний підхід, я питаю? Де паритетне вирішення питання?

Взяти Ізраїль. Приїздить в Україну ізраїльський президент. Його зустрічають з усіма почестями, водять під білі рученьки, пилинки здувають. І заявляє ізраїльський президент у Верховні Раді з високої трибуни, що українці знищували євреїв, і шпинить дорогий гість на всі боки українців, мовляв винні: і служили не там, і в арміях не тих воювали, і погроми вчиняли і участь у голокості брали. А що українська влада? Може відповіла симетрично, як не під час візиту дорогого гостя, то пізніше, мовляв, самі ж євреї, як не дивно, в німецькій армії служили, і найвищі нагороди Вермахту мали, і голодомор українцям вчиняли. 60% організаторів голодомору – євреї. Мовчить українська влада. Бо не стоїть на сторожі інтересів українського народу. Бо не українська.

Симетричні підходи і паритетні стосунки їм, очевидно, невідомі. То що ж це, наводжу приклад на елементарному шкільному рівні.

Чехія. Прикордонне місто з Німеччиною. Кожної п’ятниці всю школу садять в автобуси і кудись вивозять. Куди везуть усю чеську школу? В Німеччину, в німецьку школу, де чеські діти навчаються німецькою мовою. А що ж німецькі діти? Адже поки їхні класи і парти кожної п’ятниці зайняті чеськими дітьми, то німецькі діти мабуть гуляють? Ні! Німецькі діти автобусами приїжджають в Чехію в чеську школу і кожної п’ятниці вчаться чеською мовою, бо це прикордонні населені пункти, яким треба знаходити порозуміння. ОБОМ. І це такий ВЗАЄМОобмін. Ось що таке на простому рівні симетричний і паритетний підхід.

А поки що, подивіться фільм, може хто не бачив, про геноцид українців польським народом. Фільм побудований на твердженнях живих свідків. Нащо дивитися? Щоб злитися? Щоб ворогувати? Ні, щоб знати. Щоб у майбутньому будувати симетричні, паритетні, партнерські стосунки, побудовані на знаннях.

Джерело: Larysa Nitsoi

БЕЗ КОМЕНТАРІВ