Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Знайшовся нарешті вільний час прочитати нове інтерв’ю Лещенка на «Цензорі». Все йшло добре, поки говорили про ворогів і друзів: по Мартиненку катком проїхався, від дружби з Григоришиним відхрестився. Далі була шпигунська родзинка – про стеження СБУ і прослуховування, про ненадійний WhatsApp) Все це разом – його зона комфорту.

Але є у Сергія больова точка – його баба-ватниця.

Інтерв’юер запитав: Сергій, чому ваша ґьорлфренд говорила про емпатію та малодушних ушльопків, коли впав російський військовий літак з ансамблем пісні й танцю, добірними пропагандистами з «Пєрвого канала» і «Звєзди» і доктором Лізою, яка краде чужих дітей.

Сергій сказав, «вустами Насті в певному сенсі говорила велика частина українського народу». А сама дівчина стала жертвою якихось «інформаційних технологій, які містять в собі мову ненависті». А реальна, нефейсбучна Україна насправді емпатує катастрофі Ту-154 під Сочі.

Насправді прогресивний сучасний, проєвропейський Сергій спалився тут по-крупному. Ті ж травневі свята показали, що емпатія-світ-дружба-жвачка з Росією не котируються навіть в найскладніших містах – Харкові, Одесі, Херсоні. Активісти забирали георгіївські стрічки, бабок з кулями ХНР культурно відправляли на йух. Новинський може павичем ходити в парламенті – де кожен третій друг і васал, але прилітати в аеропорт Одеси 2 травня побоявся, щоби не отримати по бородатій хліборізці від правої молоді.

Україна насправді неоднорідна, але прогресивний англомовний політик «в підвернутих по-модному джинсах» (пряма портретна цитата з однієї статті УП) Сергій, який не вилазить з прийомних західних посольств, міг би орієнтуватися на кращу інтелектуальну частину країни. А не на родичів співмешканки, що прославляють русскій мір, Путіна і захоплююче живуть в псевдореспубліках Криму і Донбасу.

Більш того, Серьожа, як моральний авторитет, зірка журналістики міг би розповідати шанувальникам, як викорінити бур’яни русского міра і сіяти там щось європейське. Наведу цікавий приклад. Довгі роки абітурієнтам факультетів журналістики на вступних іспитах ставлять одне запитання: «Хто для вас приклад у професії?». Роками там фігурували чотири прізвища: Мостова, Рахманін, Портников і Лещенко. Я читаю цю відповідь про тупу Україну без надії на одужання, без проблиску інтелекту, що емпатує бідам росіян – я розумію, який нездоровий орієнтир в професії був у тисяч майбутніх журналістів/редакторів/піарників.

Україна ніколи не одужає, якщо буде орієнтуватися на групу алкашів біля АТБ, що дають поради за розпиванням n-ної пляшки пива, як перемогти війну, як повернути радянські заводи. Якщо продовжить слухати голос шлункового електорату, готового заради дармової гречки пожертвувати чужими дітьми і внуками. Коли розповідь манікюрниці з експрес-манікюру про те, що «Росія піде вгору після того, як цар народиться новий – розумний і красивий» буде сприйматися як експертна аналітична думка, а не пи**еж самки, що не прочитала нічого серйознішого за абетку. І коли старі моральні орієнтири будуть кочувати з покоління в покоління.

Коли практично за один тиждень Опоблок роздає по країні сепаратистські листівки із закликом перемогти нацизм, популярний Сергій розповідає, що треба емпатувати і не бути боягузливим ушльопком, а Інтерпол повідомляє, що Януковича і Клюєва вже зняли з розшуку – опускаються руки і нокаутує легка депресія. Але не виходить нічого тільки у того, хто спав-їв і нічого навіть не спробував зробити.

Джерело: Marina Daniluk-Yarmolaeva

БЕЗ КОМЕНТАРІВ