Марина Данилюк: Ненавиджу 9 травня в класичному вигляді з дитинства

Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

І начепили на кожен другий вільний стовп рекламу опоблоку «Мы за мир! Победу не забудем не простим». І вконтактиках запрошують на карнавали «безсмертні полки». І блогери вирішують, як краще. Може, «віджать акцію 9 травня» і перевести її в патріотичне русло. Щоб замість портретів невідомих мерців і червоних знамен – із портретами вбитих знакових атовців та синьо-жовтими стягами.

Я ненавиджу 9 травня в класичному вигляді із дитинства. Коли треба було одягати білу блузку, спідницю плісе і читати пафосні вірші про перемогу перед дідами, половина з яких була абсолютно липовими ветеранами.

Для усієї Європи день пам’яті – 8 травня. Будь-які акції 9 травня – підігравання комунстичним зомбі, королевським в лахмітті Шанель і бойкам із їх вишками. Будь-яке ксерокопіювання проросійських акцій – гра на руку ватному інформаційному полю.
Моя бабуся вчила сприймати 9 травня без тужіння і віктимності. Хоча наш прадід лежить в братній могилі в Олійниковій Слободі і кожен рік місцеві політики та школярі імітують там велику скорботу за незнайомою людиною.

– Понасцикають там та пляшки порозбивають, – коментувала бабуся щороку цю подію, згадуючи про загиблого батька. Вона так і не знайшла в собі сили за все життя поїхати на ту могилу. Щоби не ятрити дитячі рани сироти-дистрофічки. Щоби нести світлий спогад: перед відправкою на фронт він посадив дворічну дитину на коліна. І чистив їй яблуко, білий налив. Бабуся навіть на пам’ятає обличчя, а тонку стружку шкірки, що вислизала із-під товстого ножа «коски» – пам’ятає.

У населеному пункті, де пройшло моє тінейджерство була могила невідомого солдата. З року в рік там продовжувалось ідопоклонство. Місцеві учні молодшої школи читали там кілька разів вірші, місцеві учні у кущах бузку за стелою пізнавали радощі першого сексу та перші досвіди алкогольного упивання до зелених чортиків. На початку 90-хх рр невідомого солдата розшукала рідня – дві дочки і внуки із Курськоі області. Він отримав у людській уяві плоть, образ біографію і продовження історіі в нащадках. Оце головне. Квіти, політичний піар пи**юків і чарка горілки «фронтових» – другорядне.

Особиста справа кожного – вестися на «безмертні полки» і «мы за мир! Не забудем не простим». Але варто знати, до люди, які найактивніше юзають тему дедывоевали – зробили власним дітям громадянство держав-союзників: США, Канади, Британії. Коли їх спіткає хвороба – вони летять у швейцарські клініки. Купують люксові автівки місцевого автопрому. Відпочивають на кращих пляжах Італії. А українські лохи 72 роки вірять в перемогу, фронтові сто грам і пілотки на головах підставних ветеранів.

Джерело: Marina Daniluk-Yarmolaeva

БЕЗ КОМЕНТАРІВ