Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Ще раз про Мостову. Є кілька очевидних дурниць, якими оперували критики.

Перша – називати Мостову виключно жінкою Гриценка. Вона бренд «Юлія Мостова» створила задовго до свого заміжжя. І явно не розмальована дівчинка з телеканалу newsone, яка здатна озвучити лиш те, що Мураєв попросив.

Друге – рахувати одруки в українському перекладі. У нас свого часу 12,5 мільйонів людей обрали президентом Януковича, знаючи про його малограмотність, липові дипломи і ґвалтування жінок.

Третє – що колонка про еміграцію. Колонка взагалі не про еміграцію. Це колонка-шпилька в болючі точки тих, чиї імена авторкою не називаються, але легко вгадуються.

Стаття вистрелила, бо так думають позафейсбучні українці. Оце «валить чи лишиться?», «чи буде краще, чи кожні 10 років новий майдан і по колу?» – тяжіє над кожним, хто тут корінням приріс.

Заплющувати очі на тактовні зауваження Мостовоі може тільки той, хто із вакууму довго не виходив. Хто своє життя міряє «вулична їжа на Арт-платформі» – Туреччина – Атлас Вікенд.  Романтизовані уявлення про Україну розбиваюються, якщо сісти в автівку і проїхати кілометрів 300 в будь-якому напрямку.

Нуссівські експерти на Банковій, може, і малюють картинки супердержави Україна, яка впливає на американські вибори і колонізує Марс і Юпітер, але реальність страшна. Ми – аграрна держава. При цьому у найстрашніший формі серед іншої Європи. Мотичного типу, пострадянська.

Пасторальна картинка по-українськи: нарізка городніх наділів із бабами в позі рачки перед картопляними кущами. Кістяк старої колгоспної ферми удалині і сільські будиночки в шахматному порядку: доглянутий і занедбаний. Плюс до цього – шосе в глибоких ямах в кращому випадку. Або абсолютне бездоріжжя – в гіршому.

Сільська картинка десь в Саксоніі. Ідеальне село під червоною черепицею з костелом посередині. Садки, як під лінієчку, старий замок герцога на горі. Ідеальне шосе і панорама із вітряками вдалині.

Не гріх мріяти про життя краще. Не проблема вириватися із запеклого кола «картопля-сіно-кури», аби побачити, як живуть люди в інших краях. Врешті, не варто кпинити простих людей за бажання еміграції чи вимог жити краще, якщо у нас податки збирають резиденти Великої Британії і навряд чи їм світить тюрма всерйоз. Або напи** ити і втекти – стало українською чиновницькою традицією. Бакаі, каськіви, розенберги, онищенки, навіть дрібні Фучеджі – хто з них грубо не поюзав бюджет цієі країни і не дременув тринькати відмиті кошти в чужі краї.

Я їжджу до мами в Недригайлів і щоразу приватні історії виривають із вакууму київського життя. Мій учитель алгебри і фізики – педагог від бога і виховав не одного переможця олімпіад та майбутнього програміста. Улітку він продає на ринку мед. Це дозволяє йому отримати серйозний дохід і мати гроші на ремонт чи якісний відпочинок. Це навіть більш чесно, ніж у міських школах. Бо так він не бере грошей з учнів за додаткові послуги і є вільною людиною.

Учора я теж привезла банку гречаного меду від нього. Йому приємно, що його мед купила «дівчина з телевізора». Я ж хотіла просто полегшити його життя в провінції, де щоб вижити – треба покласти здоров’я і психічні сили на вівтар.

А колонку Мостової просто треба взяти на замітку політтехнологам і радникам. Це приклад, яка риторика буде мега популярною на наступних виборах Ради і президента. І які грамотні пропозиції можна продуманим до старту виборчої кампанії, аби потім коаліцію не ділити Юля, Ляшко та «Опоблок».

Джерело:

БЕЗ КОМЕНТАРІВ