Марина Данилюк: Реальний «безвіз» починається не з біопаспорта, а з голови

Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Про безвіз писано і переписано. Однак я його сприймаю не як перемогу з народними гуляннями до зелених чортиків, а як звичайне явище, яке давно назріло.

Безвіз – це узагалі просто розв’язаний бюрократичний вузол на руках. Купив квиток в одну сторону, сів і полетів. Без купи довідок і виписок, які мають довести, що ти самодостатня, працююча, незаміжня жінка, яка не іде підзаробить на вихідних у борделі чи не зариться на фіктивний шлюб із 80-річним єврохрєном). Віза справді була перешкодою для вільного планування подорожей. І зайвим штрихом: «Ви – люди третього сорту. Гірші за біженців в таборі Кале, які можуть осісти в Європі навіть без документів».

Безвіз попри піар із кожної праски – це не якесь унікальне досягнення влади. Це необхідність. Безвіз і відмова від нього стали каталізатором для протестів у жовтні 2013.

Безвіз – зовсім не можливість піти на безкоштовний концерт «Піккардійської терції» на Європейській площі у неділю. Скоріше спогад про Нігояна та Жизнєвського, тих, хто першими поклав голови на цій самій Європейській площі… Кого потім несли в трунах під «Плине кача» тієї самої «Піккардійської терції». Вони померли за свободу і європейський вибір своєї країни, а оці танці на могилах, і пісні – якесь відлуння совка, коли на місці церков і цвинтарів зводили клуби та гастрономи.

Безвіз натуральний не сприймає наказів із районо «забезпечити присутність працівників освіти на такому-то заході». Натуральний безвіз – це коли лікар і вчитель (бюджетник) – не підставка для прапора на штучному мітингу, а людина інтелігентної й поважної професії.

Постячи селфі з Європи #цебезвіз, штурмуючи сайт МАУ в пошуках дешевих авіаквитків, не варто забувати тих, хто голови поклав аби звичайні бюргери стояли в чергах до паспортних селфі за біометричними паспортами, а не до бомбосховища чи авто з гуманітарною допомогою. Учора двоє бійців ЗСУ загинули знову за цю можливість – жити без проблем далеко від Донбасу.

Нам в ефіри часто телефонують глядачі. Питають, «нащо безвіз, коли пенсія не 3000 євро» і про всіх, хто поїде мити унітази чи витирати чужі старечі дупи. Безвіз теж не про це.
У цьому вимірі – безвіз, скоріше для формування етично-естетичних смаків і про вікно в Європу, яке показало би місцевим аборигенам, як треба жити на землі.
Я упевнена, український турист в Альпах не гадитиме прямо в горах, не кидатиме курячі кістки і недоідену картоплю прямо в воду, як бачила те учора в Букському каньйоні.
І можливо, колись зрозуміє, що здорова владна вертикаль – це соціальні ліфти і дотримання букви закону. А не правило шести кумівст та можливості все порєшать за пляшкою віскі і сигарою в дорогому кабаку опівночі.

Реальний безвіз урешті не декорація. Він починається не так з біопаспорта, а із голови.

Джерело: Marina Daniluk-Yarmolaeva

БЕЗ КОМЕНТАРІВ