Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Вакарчук поїхав вчитися/викладати до Стенфорду. Очевидно, цементує президентскі амбіції. Принаймні Уколов та Нусс уже мають тренуватися писати колонки в стилі поезії «Океану Ельзи».

Дуже смішно, коли пам’ятаєш як у 2008 році Вакарчук був депутатом НУНС. Звичайною постмайданною приманкою для електорату в прохідному списку – треба ж було файно прикрасити партійну сучковатість)

І от навіть тоді, будучи на нижчому шаблі політичного біогенезу – нардепом ВР – він заявив, що в політиці тяжко і це не для нього:

«Знав, що у Верховній Раді відбуваються складні політичні процеси. Але те, що робиться в цьому скликанні, є боротьбою заради боротьби. У таких умовах не хочу продовжувати політичну діяльність. Я не наймався блокувати трибуну й забирати картки».

Я не уявляю Вакарчука на переговорах щодо Донбасу, на РНБО, з Анґелою Меркель чи Путіним. Але в українців фантастична віра в Месію. На етапі виборів може вистрелити твітер з патріотично-сиропною філософією. Можуть зіграти роль безкоштовні концерти, на яких молоді жінки 25+ обливатитимуться сльозами і волатимуть «я не здамся без бою…» Може навіть пройти склепана політтехнологами версія про Рейгана місцевого розливу. А далі. Далі буде та сама історія про Парасюка, Надю, Семенченка, Боровика та Саакашвілі. У месію, який здувся швидше за кульку.

Джерело: Marina Daniluk-Yarmolaeva

БЕЗ КОМЕНТАРІВ