Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

А тепер серйозно, чого Вакарчука можна поважать. За його рішення, з яким він тягнув наче равлик під заспокійливими.

  1. В часи, коли вибори президента все більше схоже на приймальню палати номер шість, де шапкокрад сусідствує із двома колишніми очільниками СБУ, а два важковаговика із задоволенням замінили вибори гладіаторськими боєм – відмова від участі у цьому балагані уже повага. Клоунам клоунове, а Вакарчуку – аншлаг на «Олімпійському».
  2. Як би хто не розписував, що 1 квітня стане поразкою України, якщо переможе не той. Для пари політичних динозаврів ці вибори стануть останніми за будь-яких розкладів. Переможець протягне іще 5 років і спочине на політичному цвинтарі. Натомість гострий запит на селфмейдів, які ідуть у ютуби і твітери. Які не заграють із чортовими бабушками і не прикривають політичну срамоту виключно цінами на газ і мораторієм на землю. В отих куцих заявах і твітах, зверненях є натяки слабкі на формування повістки дня і ідеології. Поки це смішно, але слабке зерно є.
  3. Тяга народу до шоуменів та артистів має отрезвити першу десятку професійних політиків. Світ на вас не зав’язаний. Світ виживе без вас. Вас обирають, поки ви є на прилавку, будуть інші товари – зрежисовані шоу і теплі ванни чекатимуть вас лише удома. Вакарчук і Зеленський не тянуть на повноцінних політиків, але на маленькі етюди того, що прийде на зміну комсомольцям і газовикам уже окреслилося.

Джерело: Marina Daniluk-Yarmolaeva