Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Семен Семенченко – яскраве породження нашого часу. От просто еталонний одуд, яких легіони підняло і викинуло на берег піною буремного сезону зима-весна 2014-го.
Гарно графоманило у фейсбучиках. Придумало легенду для Кості Гришина. Зняло балаклаву і конвертувало впізнаваність у ніштяки. Катапультою вистрибнуло на політичний Олімп. Живи і працюй, раз уж так підфартило.

Але треба було зашкваритись, спустити в унітаз свою ж легенду. Писати про героїзм із кафе в часи Іловайська. Злити вибори в Кривому Розі під Вілкула. Посоромитися із Саакашвілі і міхомайданом, спонсорованим грошима Курченка. Принести шашку в зал і отримати стусана по фейсу… Залягти на певний час на дно. Аби потім повернутися до старого і втягнути країну в дипломатичний скандал у Грузії. І підставити шість дурників із наших громадян, яким грузини тепер клеють зовсім не смішну статтю про незаконну купівлю і зберігання зброї…

Одуду з диппаспортом нічого, а от експортовані дурачки можуть довго жерти тюремну кінзу)

Так от, виклав Семенченко сьогодні пост, де біля посольства Грузії в Україні вимагають «припинити репресії проти українських громадян в Тбілісі».

Мало того, що у нас уже деякі популісти легковажно оперують словом «геноцид», давайте деформуємо з ні поняття «репресії».

Агов, справді репресіі?  Виявляється, коли група людей з депутатом на гонорарі зі зброєю ідуть в дружню країну – це репресії?

Мало того, що сам Семен вляпався в лайно, так ще намагається втягнути туди якомога більше людей… стрімить он жалібні звернення. Мабуть, час взад одягати балаклаву і повертати паспорт на Гришина із Сєваса.

#політичнийМаринаД
#приватні_спостереження

Джерело: Marina Daniluk-Yarmolaeva