Так святкувати 9 травня не можна. Це неправильно, це абсурд. Із року в рік на 9 травня ми буквально купаємося у вульгарності й брехні, а частина загалу ще й починає битися в патріотичній істерії. З телеекранів на нас вихлюпують фальшиві патякання про «пабєду адну на всєх», що 1945-го не було ні росіян, ні українців, а всі були єдині в бажанні перемогти нацизм тощо.

Ось брати Капранови пишуть, що «Інтер» оголосив Україні війну. А що – хіба тільки «Інтер» її оголосив? Та по більшості телеканалів були одні й ті ж навколо-історичні теревені, про те, що «треба пам’ятати-треба поважати». Беззмістовна балаканина, вкрай фальшиві голоси ведучих, які зображували емпатію й високі почуття з придихом. Від цих високодуховних кривлянь нормальну людину має нудити.

Чому «Інтер» пішов на цю ганебну провокацію, зрозуміти неважко. Подивіться соціологію – конкуренти тиснуть. «Ньюзван» і «112-й» претендують на роль головних проросійських провідників, відбирають глядача. Рабінович, згідно з останнім опитуванням, нарівні з Бойком іде у президентських рейтингах, а «За життя» навіть обганяє «Опоблок».

Ось тому й вирішили на «Інтері» вдатися до брудної провокації проти українського народу – рейтинги підняти, і перед благодєтєлямі-росіянами вислужитися. Це їм вдалося. Хоча заяви Доманського про «фашистських злочинців» звучать смішно. Ну який моральний авторитет із Доманського? Коли в нього була якась позиція громадянина? Це ж оксюморон, як «гарячий сніг» чи «живий труп».

Ось тому й вирішили на «Інтері» вдатися до брудної провокації проти українського народу – рейтинги підняти, і перед благодєтєлямі-росіянами вислужитися. Це їм вдалося.

Провокація вдалася, суспільство розбурхали, пристрасті закипіли, картинку для російських пропагандистів із походом «Нацкорпусу» до маєтку Льовочкіна забезпечили.

Хоча заради справедливості треба визнати: героєм дня 9 травня, з точки зору нахабства і цинізму, став не Доманський, а Юрій Бойко. Цей добродій пробив чергове дно безсоромності. Воно й невипадково – людина планує в президенти балотуватися, тож треба відповідати місцю, на яке претендуєш.

Бойко недвозначно розтлумачив, що, виявляється, ветеранам гроші не потрібні! Вони, каже, не просять грошей, «для них головне – щоб історію не перекручували». Отакої! Тут одне з двох: або Бойко натрапив на якихось унікальних ветеранів, які ні в чому потреб не відчувають, мають змогу і на Мальдіви, і на Сейшели щороку злітати (як, скажімо, колишні солдати Вермахту). І зі здоров’ям у ветеранів, з якими Бойко зустрічався, теж усе гаразд, і на «безкоштовну» медицину пенсії вистачає. Тільки ось де він таких ветеранів знайшов?

Героєм дня 9 травня, з точки зору нахабства і цинізму, став Юрій Бойко. Цей добродій пробив чергове дно безсоромності. Воно й невипадково – людина планує в президенти балотуватися, тож треба відповідати місцю, на яке претендуєш.

Або є інший варіант – ветерани Другої світової так зневірилися у можновладцях, що вже нічого не просять, просять тільки одного: дайте померти спокійно. Але, швидше за все, ці цинічні дурниці пан Бойко верзе, бо жадібний і не хоче грошей ветеранам давати. Він та його поплічники чудово знають, що старі немічні 90-літні потребують допомоги, ще й як потребують, і найбільше – саме фінансової, але такі вже скупі  нинішні власники України, що вдаються до різних побрехеньок, щоб обмежитися у вшануванні ветеранів цяцьками і балаканиною про історію. А благодійністю вони воліють займатися лише за державний рахунок. Я вже писав, що всі ці шуфричі, новинські, бойки могли б кожному ветерану заплатити достойну суму на 9 травня, але їх «давить жаба». Це не в їхніх правилах – грошима ділитися, вони здатні тільки останнє з кишень українців витягувати.

Словом, свято «побєдобєсія» п’ятій колоні в Україні й цього року вдалося на славу. Головне, що рейтинг у скандального концерту був високий – аж 7 мільйонів «ватників» його подивилося. Хоча я б не поспішав критикувати людей, які дивилися «Інтер» 9 травня. А в них був вибір? Інші ЗМІ запропонували щось принципово нове, хтось запропонував адекватніші підходи до історії Другої світової, ніж «Інтер». Та ні!

Те саме – із «Безсмертним полком»: блюзнірська акція, мавпуємо ворогів. Це недобре. Навіть у Білорусі щось таке відчувають, там спочатку скасували «Безсмертний полк», потім знову дозволили. Мабуть, бацька Лукашенко розуміє, що перфоманс із портретами загиблих погано пахне, що тут більше політики і показухи.

Але й забороняти акцію підстав немає. В самому по собі носінні портретів загиблих родичів нічого поганого немає. І вигадали такий культ не в РФ, у давньому Римі схожі акції проводили, взагалі історія таких заходів сягає епохи пізнього неоліту.

Але хоч вигадали той культ тисячі років тому, та працює він на Росію. Чудесним чином українці, які беруть у ньому участь, перетворюються на проросійську спільноту, забезпечуючи потрібну телекартинку: «Дивіться, в Україні більшість – проти хунти, вони сплять і бачать російські танки на Хрещатику».

Ми не маємо своєї історії Другої світової війни, не маємо власної історії взагалі. Всі наші головні досягнення і невдачі задані російською системою координат, російським історичним дискурсом. І поки ми перебуватимемо у полоні російського історичного міфу – ми залишатимемося стадом баранів.

Фокус у тому, що ми потрапили в культурно-історичну пастку. Ми не маємо своєї історії Другої світової війни, не маємо власної історії взагалі. Всі наші головні досягнення і невдачі задані російською системою координат, російським історичним дискурсом. І поки ми перебуватимемо у полоні російського історичного міфу – ми залишатимемося стадом баранів. Доки залишається правильною теза, що «ми, совєцький народ, здолали фашизм і врятували світ від коричневої чуми» – доти всі наші спроби щиро і чесно вшанувати власних дідів, які загинули за нас у Другу світову, перетворюватимуться на піар-акції Кремля і свято «побєдобєсія». І на ці історичні граблі ми наступаємо щороку.

Щоби вирватися з історико-культурної пастки «русскава мира», треба зробити дуже багато. Це світоглядний виклик. На щастя, в українських інтелектуалів і журналістів уже є розуміння цієї проблеми.

Я згоден з Мирославою Барчук – для початку треба бодай Пантеон героїв зробити українським. Парк Слави має перестати бути совєцьким. Там мають бути всі герої – від героїв УНР і Холодного Яру до червоноармійців і героїв УПА. Але для цього треба розробити власну історичну концепцію Другої світової та історії України з давніх часів. Це вже робиться, але повільно й замало. Цього не розуміють можновладці, цього не сприймають олігархи-власники телеканалів, тому нам щороку замість вшанування героїв на 9 травня підсовують фальшивки.

Історія України у Другій світовій набагато складніша за совєцький лубок боротьби із всесвітнім злом – фашизмом. Війна для українців вийшла далеко за межі «великої вітчизняної». Наші люди воювали і за канадську, і за британську, і за польську армії. Цих героїв ми маємо пам’ятати. Наші люди воювали і за комуністів, і за нацистів, і проти тих та інших. Для всіх для них має знайтися місце в українській історії.

Росія – це школа рабства. Вся суть історії України – у відторгненні практики рабства, людиноненависництва, пригнічення свободи особистості, які нам нав’язувала Московія. Завдяки відторгненню російських цінностей рабства і насильства українці й постали як нація. І цю лінію мають розробити історики і літератори, кіномитці та журналісти.

Починати треба з Київської Русі. Ми повинні чітко заявити про свою першість, про те, що ми – прямі спадкоємці Русі як європейської держави. Що Росія має інші корені, що Росія, на відміну від нас, наслідує Орду – державу при армії.

Росія – це школа рабства. Вся суть історії України – у відторгненні практики рабства, людиноненависництва, пригнічення свободи особистості, які нам нав’язувала Московія. Завдяки відторгненню російських цінностей рабства і насильства українці й постали як нація. І цю лінію мають розробити історики і літератори, кіномитці та журналісти. Перед українськими гуманітаріями – величезне завдання. Треба знімати багато фільмів, робити сотні і тисячі теле- і радіопередач, де мали би висвітлюватися всі історичні відрізки на шляху України до Незалежності та Свободи. А поки всього цього не буде зроблено, ми з року в рік проводитимемо піар-акції, написані за сценаріями Кремля.

Ян Борецький для видання InfA