Оксана Забужко, письменниця

Про мовну «прошивку». Я тут днями згадала за Троїцький Народний дім (Театр оперети), і мені написали: а от у Вікіпедії він – «Троїцький Народний будинок», і як же правильно?)) https://uk.wikipedia.org/…/%D0%A2%D1%80%D0%BE%D1%97%D1%86%D…

«Будинок» – це СПОРУДА («триповерховий цегляний будинок»), «дім» – це ОСЕЛЯ: з усіма і всім, що в ньому («мій дім – моя фортеця»). По-рос. тут одне слово, по-укр. – два, з дещо відмінними коннотаціями. Автори гасла в Вікіпедії вочевидь вибирали слово, дбаючи не так про точність смислу, як про те, щоби було «несхоже на російське»)) (є такий тренд!).

І ось це, панство кохане, не просто симптом – це діагноз, і дуже серйозний. А хвороба в цілому зветься – русифікація, так.

Бо русифікація – це не тільки коли російська звучить звідусюди, а за українською треба «шукати спеціально». Це – коли у вас в голові російська вставлена «прошивкою» як базова by default – і свою українську ви несвідомо весь час «рівняєте» по ній – подумки перекладаєте, калькуєте, відбиваєтесь, «щоб було несхоже» і т.д., – навіть якщо ви зроду україномовний/а, ваша українська весь час, мимо вашої волі, лишається для вас «несамодостатньою», ви в ній не пливете вільно (а спробуй-но попливи без мовного середовища, в басейні без води!) – а весь час скачете «на російських милицях».

Штука в тому, що цю прошивку нам вставляють щодня і щогодини. Рос. бізнес, який встиг проникнути Україну наскрізь, має свою «мовну поліцію» – численну й дуже ефективну. І зараз в якомусь супермаркеті (ресторані, бутікові, банку, телеканалі, Інтернет-магазині…) менеджер, що обслуговує капітал далекого російського хазяїна, інструктує нового працівника так само, як і всі роки перед війною: «Рабочий язык у нас – русский», – і працівник киває. І йде в зал (на лінію, в ефір, в мережу…) – мимовільним «російським найманцем».

(Якщо, на ваше прохання обслужити вас українською, цей «крайній» опиратиметься й огризатиметься, спробуйте спитати: що, мовляв, наказ такий, від начальства? Запевняю – результат вас дуже здивує…)

І, так, люди, яких усього тільки «законопроект 5670» схарапудив настільки, що вони заволали «нічого не чіпати!» – по факту, захищають інтереси російського бізнесу (читай, РФ) в Україні. Хтось робить це «поработє» (на той самий рос. бізнес), хтось несвідомо (не думаючи над тим, де той der Hund begraben). Але усвідомити це пора б нам усім – і принаймні, як той казав, «не включать дурочку» (с).

І думати над своїми «прошивками» – кожному зокрема. Але про це вже якось окремо й іншим разом…

Джерело: Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко)

БЕЗ КОМЕНТАРІВ