Олександр Аронець, блогер

Підсумки 1 туру виборів у Франції

Перше. Давайте не дурити людей –  наші особисті симпатії чи антипатії жодним чином не впливають і не вплинуть на вибір французів. Ми всі пам’ятаємо великих «експертів» з депутатськими мандатами, які на весь світ кричали, що Трампу як політику кінець, а потім, після виборів, ховали голову в пісок. А деякі ще й гарячково свій Фейсбук зачищали, а потім оди новообраному президенту США почали співати…

Друге. Насправді український інтерес –  це позиція нового президента Франції в Нормандсько-Мінському процесі. Лише після цього ми можемо робити висновки. Якщо буде продовжена політика Олланда –  нагинати Україну на зміни до Конституції (вони самі в своїх країнах таке робили би під час війни?), вішати нам на шию «особливий статус» Донбасу –  значить, нічого доброго від нового президента Франції, незалежно від прізвища, нам чекати не варто. Бо доки переговори йтимуть у цьому недоречному форматі –  війна триватиме.

Питання, хто кращий для України – Ле Пен чи Макрон?
Нас цікавить не прізвище, а позиція і конкретні дії. Якщо президентом Франції стане Емануель Макрон – нас цікавить його позиція в Нормандсько-Мінському процесі. Повторюся, лише після цього можна робити висновки. А от щодо Марін Ле Пен ми не маємо жодних ілюзій.

Ні Національний Фронт Франції загалом, ні Ле Пен особисто нині не мають нічого спільного з націоналізмом як з ідеологією. Як, на жаль, і значна частина теперішніх європейських популістів, які позиціонуються як націоналісти. Тому що націоналізм та імперіалізм –  це антоніми, антитези, полярно протилежні речі. Націоналіст ніколи не може підтримувати імперіалізм. Бо той, хто бореться за свободу своєї нації, поважатиме свободу інших. А виступати проти мігрантів –  це ще не націоналізм.

Більше того, вони, як тепер відомо, –  просто платні служки Путіна. Зокрема, у нещодавньому розслідуванні ВВС йдеться про те, що кандидат у президенти Франції Марін Ле Пен отримала 11 мільйонів євро від російських банків ще в 2014 році. За свою підтримку імперіалістичної політики Кремля проти незалежної України.
(http://www.bbc.com/russian/features-39556300).

«Свобода» розірвала будь-які відносини як із Національним Фронтом, так і взагалі з т. зв. Альянсом європейських національних рухів три роки тому, ще у березні 2014-го. Зі зрозумілих причин. Бо ці так звані національні рухи виявилися інтернаціоналом підтримки імперської Москви. Вони відверто схвалили агресію проти України і окупацію Криму. Відтак ми висловили свій протест (зокрема Олег Тягнибок особисто надіслав відповідний лист голові цього Альянсу французу Бруно Голнішу) і на цьому будь-які контакти як з Альянсом, так і з Нацфронтом припинилися.

Єдине, що викликає захоплення, –  це робота французької ЦВК. Понеділок, ранок: підраховано майже 100 відсотків бюлетенів.

Джерело: Олександр Аронець

БЕЗ КОМЕНТАРІВ