Олександр Кочетков, політолог

Не все так просто, я вам скажу! У Дніпрі, між іншим, здавна існує район, який в народі називають «Кореєю». І серед інших живуть там – не повірите – корейці! Це явно не збіг. Правда, здебільшого ці корейці займаються вирощуванням цибулі, моркви та інших мирних овочів, але це ж явно для маскування! А насправді вони – ракетники, і прізвище у них Я-НГЕ-Ль.

Якщо серйозно, то не можу уявити собі «чорний ринок» комплектуючих міжконтинентальних ракет. Не тому що фантазія бідна, а тому що сенсу ніякого.

Рідинний ракетний двигун сімейств РД 250 – це дуже складний агрегат попри те, що розробили його в шістдесятих роках минулого століття. І дорогий. Ніхто не робить їх про запас, як автомобілі – коли-небудь та куплять. Ні, це штучне, під замовлення.

Для корейської ракетної програми їх потрібно штук п’ятдесят, не менше. Приховати таке велике замовлення неможливо – обговорюватиме все КБ «Південне» і весь «Південмаш». Відповідно, весь Дніпро.

Але толку з таких покупних двигунів теж небагато. Вони ж заточені під радянські стандарти пального і окислювача. Їх треба доводити під корейський варіант палива (НДМГ плюс аміл). А без розуміння, як воно все працює зсередини, цього не зробити.

Те, що «американські аналітики» розгледіли у корейців «дніпровські» двигуни – дилетантство. Тому що вони всі схожі між собою, оскільки однакові вимоги породжують однакові конструкторські рішення – погляньте на схожість гоночних машин або катерів від різних виробників.

А ось конструкторську документацію, причому не лише на двигун, а на всю ракету Р36 корейці отримати могли. СРСР передавав таку документацію Китаю, Росія співпрацює з Північною Кореєю і навіть могла відрядити туди своїх фахівців – не вперше.

Тобто з технічної точки зору маємо справу з газетною качкою. Значно цікавіше питання виглядає з позицій геополітики.

Сумніваюся, що стаття в NYT – справа рук недоімперіі. Тому що вона навпаки випинає свій вплив на Північну Корею, натякаючи, що з Кремлем треба домовлятися. Вони б не стали переводити стрілки на нас.

Виглядає так, що публікація – чисто американська операція. І це вже другий крок після звинувачень України у втручання в американські вибори. Тобто адміністрація Дональда Трампа послідовно малює з України такого собі монстра. І це «Ж-ж-ж» явно неспроста.

Одна справа, якщо таким чином Штати виховують Президента Порошенка, щоби підвищити відсоток виконання його обіцянок. І зовсім кепсько, якщо це підігрування Кремлю в його прагненні підім’яти Україну.

До речі, аналогія з «Кольчугами» – поверхнева. Так, як і те, що «Кольчуги» офіційно не знайшли в Іраку, зовсім не означає, що їх туди не поставляли.

Джерело: Александр Кочетков

БЕЗ КОМЕНТАРІВ