Олександр Кочетков, політолог

Через деякий час після розгону студентів і фактичного початку Революції гідності до Віктора Януковича в Межигір’я приїхав Рінат Ахметов. Вони говорили близько години за закритими дверима, але змістом і результатами бесіди кожен з них поділився зі своїм оточенням. Тож, інфа розтеклася.

Суть в тому, що Ахметов пропонував Януковичу «зарівняти ситуацію»: звільнити Захарченка, задовольнити ще якісь вимоги протестуючих і зняти суспільну напругу. Янукович обіцяв подумати, що в його фразеології означало, що ніяких рішучих дій він не робитиме. Наостанок Ахметов сказав йому: «Ти тягнеш нас всіх у прірву». І мав рацію.

Я до того, що поруч із кожним з українських президентів завжди була людина, яка має право висловити йому неприємну, але об’єктивну думку.

У Леоніда Кравчука таким був керівник соціологічного управління Матвієнко.

У Леоніда Кучми – спочатку Віктор Чайка, потім Володимир Горбулін. Потім не стало, і відомо, чим все закінчилося.

Віктору Ющенку щиро висловлювати свої думки могли мало не всі – Олександр Зінченко, Олег Рибачук, Віктор Балога. Ось тільки толку від цього було небагато.

У Петра Порошенка раніше функцію радника, здатного покритикувати і не потрапити в поплічники Тимошенко, виконував Юрій Луценко. Але зараз він став головним драйвером того самого шляху у прірву. Борис Ложкін евакуювався з «Титаніка». Ігор Кононенко принципово в політику не лізе і нічого не радить. Олександр Турчинов, безсумнівно, тверезо оцінює ситуацію, але не має в своєму розпорядженні достатньої довіри Президента.

От і виходять в результаті те лихо, що його ми спостерігали на Трьохсвятительській і після.

Є такий парафраз: кожен – коваль свого щастя. І нещастя – теж.

Джерело: Александр Кочетков

БЕЗ КОМЕНТАРІВ