Олександр Кочетков, політолог

Взаємогостра Гааґа.

Суд ООН в Гаазі «Україна проти Росії», мабуть, найяскравіша і рішуча акція нашого МЗС. І заслужено викликає інтерес в усьому світі.

При цьому чітко віддавати собі звіт в тому, що ніяких механізмів змусити Росію виконати її рішення суду, яке її не влаштовує, не існує. Тому цей суд слід розглядати виключно як бій інформаційної війни. І в цьому сенсі воно є і важливим, і двосічним.

Сам суд залучає серйозну увагу до агресії Росії. Якщо Україна виграє в суді, то можна буде говорити не тільки про продовження санкцій, а й про їх посилення. Причому, виграшем, з урахуванням кількарічного терміну роботи суду, буде вважатися введення так званих забезпечувальних заходів – закриття кордону, припинення поставок озброєння і боєприпасів на Донбас, зниження пресу на кримських татар в Криму.

Але якщо ми програємо, то Росія з її пропагандистською машиною роздує це до небес. І пом’якшення санкцій стане цілком реальним. Більш того, у Росії виявляться розв’язані руки, так як авторитетна інстанція ООН визнає: РФ – дійсно не учасник конфлікту.

Росія пішла на суд тільки тому, що розраховує виграти. І вибрала чисто юридичну стратегію – доводити, що у всіх діях РФ не було свідомого наміру завдати шкоди цивільному населенню (в даному контексті, як не дивно, шкода ВСУ – допустимо!). А ось Україна нібито свідомо цю шкоду цивільному населенню наносила (одне з наших вразливих місць – авіаатака на Луганську держадміністрацію).

Загалом, на війні як на війні. І є ризик програти.

Я вважаю, що треба атакувати і ризикувати. Інакше не перемогти. Але все повинно бути по-чесному. Якщо пані Зеркаль із помічниками, що є нашою фронтвумен процесу, доб’ється потрібних обмежувальних заходів, то заслуговує почестей, нагород і загальної поваги. А програє, завдавши серйозної шкоди іміджу України, – повинна мовчки піти з посади за власним бажанням.

Оскільки на війні кожна серйозна помилка небезпечна тим, що того, хто помилився, просто не стане.

Джерело: Олександр Кочетков

БЕЗ КОМЕНТАРІВ