Олександр Кочетков, політолог

Київ знову затопило. Парадний «Бук» на очах публіки в’їхав у будівлю. Меркель і Путін знову обговорюють Україну без України, хоча Порошенко по телефону щось заперечував.

Обурюємося? А з якого, власне, дива?!

Ви можете привести хоч один серйозний резон для влади бути чесною, ефективною, відповідальної? Я не можу.

Працювати чесно – це постійно ворушити мізками і руками, жертвувати особистими пристрастями, постійно зважувати наслідки кожного свого кроку і слова. І отримувати за все це дві-п’ять тисяч доларів на місяць.

Альтернативою нинішня система, коли людина тільки заходить на помітну посаду, і йому тут же повідомляють, що його частка – від сотень тисяч до сотень мільйонів доларів, причому робити нічого не треба, тільки не чіпати схемку, що працює іще з часів пізнього Кучми.

Так що вибере чиновник, який прийшов до влади аж ніяк не для безкорисливого служіння?

Оскільки він не боїться, що суспільство його засудить або покарає. Тому що ми голосуємо серцем, а не головою. Довіряємо телевізору, а не своїм власним очах. Прокламаціям ботів у Мережі, а не комунальним платіжками в поштовій скриньці.

Тому запросто можемо обрати мером відомого спортсмена, який ні дня нічим не керував. Або олігарха, який пообіцяв завершити війну за лічені дні.

Ось на секундочку. Проти нас виступила убога, але багатомільйонна країна з примітивною армією, яка, однак, має досвід. Як можна повірити, що війна з нею раптом завершиться за помахом руки Президента Порошенка! Масово повірити!

Що підказує серце сьогодні? Що ось цей ось діяч нам симпатичний, він з нами на одній хвилі – говорить приблизно те, що ми думаємо: знищу олігархів, зупиню війну, підніму економіку.

А розум намагається знайти відповідь на питання: як? Як кандидат має намір все це щастя забезпечити? Де його покрокова програма, яка спирається на прораховані соціальні і фінансові ресурси для досягнення обіцяного щастя? Наскільки він узагалі адекватний у геополітиці, викликах часу і просто здоровому ґлузді?

Але розум у нас не в авторитеті. Вирішуємо емоціями. Якими управляє куплений олігархатом телевізор. І так більше чверті століття.

Але всьому, навіть масового інфантилізму приходить кінець. У вигляді армії сусідньої недоімперїі або краху своєї розкраденої економіки. Продовжимо діяти в нинішньому ключі – побачимо, в якому саме вигляді.

Джерело: Олександр Кочетков