Олександр Кочетков, політолог

Останнім часом пишу мало. Тому що кепсько на душі.

Чотири роки тому дивовижний український порив до свободи був практично розтоптаний. Але жевріла якась остання надія на диво. І диво сталося – Майдан вистояв, а двічі несудимий втік.

І тоді здавалося цілком можливим наступне диво: самоорганізація суспільства, очищення і оновлення влади під контролем суспільства, а потім – стрімкий ривок до цивілізованого співтовариства під безсиле виття недоімперії.

Не сталося. Випробування перемогою виявилося найбільш непідйомним.

І зараз знову волелюбний український порив фактично розтоптаний. Розтоптаний тими, хто прийшов до влади на святій крові Майдану. Спалений вироками продажних судів, залитий брандспойтами владного фарисейства, розстріляний на полях зрадницької гібридної війни.

Але цього разу надій на диво самовідродження у мене немає. А значить, чекають на нас, в точності за Стругацькими, «криві глухі обхідні стежки»…

Звичайно, і кривою стежкою можна вийти до мети. Але для цього потрібно фантастичне бажання – як у тих, хто виходив з оточення часів Другої Світової. Але такого бажання в нашому суспільстві не бачу.

Вже вибачте за песимізм, але брехати в професійних оцінках не навчений.

Джерело: Александр Кочетков