Олександр Мамай
Олександр Мамай, журналіст

Жителі м. Кам’янське, а точніше околиць міста, чудово знають: по сусідству з ними – величезні ядерні могильники. Але вони до цього вже звикли, та й слово «радіація» тут нікого особливо не лякає. Адже те, що не помацаєш рукою – воно якесь ефемерне, чого його боятись? А варто було б. Якщо й не боятись, то бити на сполох, адже під кількаметровим шаром ґрунту там поховано 42 млн тон ядерних відходів. Чи у цьому причина високих показників онкозахворювань серед місцевих жителів? Чому експерти МАГАТЕ (Міжнародного агентства з атомної енергії) саме зараз почали ретельно слідкувати за ситуацією з Кам’янським? І чи бува не здетонує на всю Україну «ядерна бомба сповільненої дії»? Спробуємо розібратись.

КОРОТКО З ІСТОРІЇ

Місто Кам’янське (колишня назва – Дніпродзержинськ, Дніпропетровська обл.) у 1948 році стало майданчиком для створення ядерної зброї. На тамтешньому «Придніпровському хімічному заводі» добували з руди, а потім збагачували уран – один із головних компонентів «НЕмирного атома». І до речі, начинку для першої ядерної бомби СРСР (РДС-1) робили теж тут. Об’єми вражають: в «урожайні» роки тут переробляли, за словами колишнього директора «ПХЗ» Юрія Коровіна, до 1 млн тон урановмісної руди. Після чого, звісно залишалось трохи більше, ніж до чорта відходів.

Перестав працювати завод-гігант на межі 1991-1992 років – розірвався чітко вибудуваний «ядерний ланцюг», або ж «ядерний цикл» із підприємств всього СРСР.

ПХЗ

Придніпровський хімічний завод (ПХЗ) спочатку називали таємничими словами: «поштовий ящик 115», «поштовий ящик 11», «завод 906», а потім – «шлаковий завод». Щоб шпигун не здогадався, ага. Ну і потім адекватна назва – «ПХЗ». Територія гігантська: 260 га.

ХВОСТОСХОВИЩА

Хвостосховищами називають не просто якісь ями, а спеціальні гідротехнічні споруди, де більш менш надійно можна ховати радіоактивні або токсичні відходи. Настільки надійно, щоб принаймні за років 30-40 там не почали бігати двоголові бродячі собаки. Таких хвостосховищ у Кам’янському – дев’ять. Принаймні хочеться вірити, що це саме хвостосховища, а не просто занедбані, вбиті часом величезні ями.

ОНКО

Сперечатися можна вічно, чи впливають уранові захоронення на здоров’я місцевих жителів. Але факти – справа беззаперечна. Дніпропетровська область, де і Кам’янське, і відомі Жовті Води (де добувалась уранова руд) – серед регіонів з найвищим рівнем онкозахворювань.

Для справедливості треба сказати, що аж ніяк не менше вплинув на здоров’я кам’янчан (та й жителів Дніпра теж) ДМК – Дніпровський металургійний комбінат, або ж у народі – «Дніпродим». Але це вже геть інша історія.

ДП «БАР’ЄР»

Державне підприємство «Бар’єр» створили у 2001 році для обслуговування згаданих хвостосховищ. На практиці там моніторять рівень радіації на території колишнього ПХЗ та уранових могильниках. Ну і думають-гадають, що робити з цим всім добром далі, тобто розроблюють плани та стратегії.

Директори там останнім часом змінюються як шкарпетки у джентльмена. Нагадує це одноразових менеджерів, яких ставить профільне Міністерство енергетики та вугільної промисловості України саме тоді, коли ЄС або Уряд виділяє якусь копійчину.

ЩО ЗАРАЗ?

Я пройшовся зі спеціальним дозиметром територією так званих хвостосховищ (уранових могильників). Зашкалювало тільки в тих місцях, де вкопані спеціальні труби. Метал передає радіацію, тож можна заміряти те, що сховано під товстим шаром ґрунту. Коли чуєш тріск, а потім вереск апарата – відчуття, ніби ти в Чорнобильській Зоні, а не в якомусь живому місті. А тут, нагадаю, майже півсотні мільйонів тон радіоактивних відходів. Мене сейсмологи переконували, що ніяких підземних поштовхів тут бути не може, тож типу нічого хвилюватись. Але! Поруч – Дніпро. А це джерело питної води для мільйонів. По тонкій кризі ходимо… Я б сказав, по тонкій і радіоактивній.

Та це було про хвостосховища. А як же приміщення колишнього Придніпровського хімічного заводу? Там проблема куди гостріша, адже там нічого ні під чим не сховано. План приміщення дає чітке розуміння, що деякі приміщення – смертельні. Стіни та металеві конструкції випромінюють бетта- і гамма-випромінювання зі значним «передозом». Попри це там досі працюють люди. Адже на базі колишнього ПХЗ зараз працює кілька десятків підприємств. Найпотужніші з них – зображені на карті, наприклад гігант «Дніпровський завод мінеральних добрив». Ясна річ, що працівники підприємств, які тут розміщені (загалом їх тут до 1000 осіб) здебільшого не мають змінного одягу і не проходять деактивацію спеціальними розчинами. А нащо? Воно ж невидиме.

А зараз, на початку 2017 року, за словами одного з працівників ДП «Бар’єр» Володимира Титаренка, почалось взагалі нечуване. Метал з території промки почали вирізати на металолом. Володимир каже: «кришують» таке дике і бездумне грабування самі правоохоронці, які взяли на себе обов’язок зробити так, щоб навіть радіоактивна миша не проскочила. Чи це дійсно так? Треба ставити камери відеоспостереження і слідкувати. Можна ще й поміряти дозиметром рученята тих, хто по периметру. По-іншому – ніяк.

ЯКИЙ ВИХІД?

І українські, і міжнародні фахівці з атомної енергетики кажуть: усю цю спадщину на околицях м. Кам’янське треба рекультивувати, а хвостосховища привести до ладу, щоб, не дай Бог, нічого звідти не протекло до Дніпра. Загальна сума для повної і надійної ізоляції «немирного атома» – сягає кількох сотень мільйонів євро. А це ж не інвестиції, а фактичне закопування грошей. Кому це цікаво?

Поки що МАГАТЕ та ЄС дають держпідприємству  «Бар’єр» 4-5 млн євро на усілякі там розробки стратегій та моніторинг. Коротше, пусті балачки. При цьому раз на три місяці регулярно приїжджають представники міжнародних європейських організацій з ядерної безпеки. Ще б пак, хто в ЄС хотів би, щоб Україна мала доступ до власного урану, тим більше збагаченого? А раптом Україна почне говорити про власну ядерну стратегію? А тут готовий майданчик під боком. Варто лише поглянути на Іран, який цькують усі країни ядерного клубу.

P.S.

А ось фрагмент інтерв’ю з Юрієм Коровіним, який довгий час працював директором «ПХЗ» (інтерв’ю брав журналіст інтернет-видання «Событие» Віктор Куленко). Як на мене, дуже цікаво.

«Недавно я выступил в качестве эксперта и предложил задействовать хвостохранилище, – говорит Ю.Коровин. – Для этого надо, чтоб на площадке работало какое-то емкое производство. Один вариант – откачивать урановые отходы, которых накопилось 6 млн. тонн (ред. – відходи тільки з одного хвостосховища). Кстати, содержание урана в нем техногенное, оттуда можно извлечь еще 1400 тонн урана. Или золото добывать. Я уже пятый год ношусь с этой идеей как с писаной торбой. Побывал во всех инстанциях вплоть до Президента. Кстати, в Узбекистане технология по которой они добывают золото, работает на нашей смоле. Золота очень много в Украине, но его можно взять только химическим путем. И мы это сделали, переработав около 50 тыс. тонн руды (ред. – золотовмісної руди), при содержании 4 грамма золота  на тонну. У нас получилась себестоимость около 5 долларов за грамм. Сегодня золото стоит 50 долларов грамм. Ну какая норма прибыли еще нужна? Вот оно все готовое. Нигде, кроме как в Днепродзержинске, в Украине это сделать не смогут».

Автор: Олександр Мамай

БЕЗ КОМЕНТАРІВ